АНОНС: Лекція "Військова стратегія Візантійської Імперії" в Києві

У суботу, 8-го грудня, в київському лекторії літературного клубу "Пломінь" відбудеться лекція правознавця, аспіранта кафедри міжнародного і європейського права НаУКМА, Кирила Латишева, присвячена воєнній стратегії Візантійської імперії.

Коли пав Рим і Західний світ увійшов в епоху "темних віків", на статус спадкоємиці Римської Імперії претендувала Візантія. Константинополь був одним із найбільш розвинених міст тієї епохи.

Але без вміння воювати держава Ромеїв не змогла б проіснувати так довго. У війнах з найрізноманітнішими сильними і небезпечними супротивниками, в умовах обмежених ресурсів виковувалось мистецтво воєнної стратегії. Протягом століть воно вдосконалювалось і змінювалось в залежності від воєнно-політичних обставин.

 

Загроза навали орд Аттіли змушувала візантійців освоювати способи ведення війни варварами. Реформи Юстиніана, а також воєнний геній його головного полководця Велізарія примножували міць і славу Імперії.

Вершиною воєнної думки візантійців вважається праця імператора Маврікія (539–602 рр. н.е.) "Стратегікон". У ній автор проаналізував воєнний досвід Античності, а також сформулював загальні принципи воєнного будівництва, якими впродовж наступних століть послуговувалися правителі Візантії.

Але не тільки мистецтво воювати дозволило Візантійській імперії вистояти впродовж цілого тисячоліття. Правителі Константинополя навчилися мистецтву великої стратегії – вмінню не просто вигравати війни, але досягати найбільш вигідного для себе миру всіма можливим засобами.

У Новий час для західних суспільств Візантія залишалась предметом зацікавленості вузького кола вчених-візантієзнавців. Однак дослідження воєнної історії цього періоду породили різні підходи до оцінки воєнної стратегії держави Ромеїв: розуміння відмінностей між цими підходами важливе для розбудови воєнної політики держави в будь-який момент історії.

На лекції обговорять наступні питання:
• як відбувалося становлення воєнної могутності Східної Римської імперії;
• як змінювались погляди імператорів на воєнну справу;
• які основні принципи заклав Маврікій у "Стратегікон";
• що являла собою велика стратегія Візантійської імперії, і як її оцінюють;
• в чому суть явища "візантизму". 

Субота, 8 грудня, 19.00

Місце: літературний клуб "Пломінь" у Козацькому домі (Київ, провулок Шевченка 5, ст. м. Майдан Незалежності).

Організатор: літературний клуб "Пломінь".

Вхід вільний.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.