АНОНС: Лекція "Військова стратегія Візантійської Імперії" в Києві

У суботу, 8-го грудня, в київському лекторії літературного клубу "Пломінь" відбудеться лекція правознавця, аспіранта кафедри міжнародного і європейського права НаУКМА, Кирила Латишева, присвячена воєнній стратегії Візантійської імперії.

Коли пав Рим і Західний світ увійшов в епоху "темних віків", на статус спадкоємиці Римської Імперії претендувала Візантія. Константинополь був одним із найбільш розвинених міст тієї епохи.

Але без вміння воювати держава Ромеїв не змогла б проіснувати так довго. У війнах з найрізноманітнішими сильними і небезпечними супротивниками, в умовах обмежених ресурсів виковувалось мистецтво воєнної стратегії. Протягом століть воно вдосконалювалось і змінювалось в залежності від воєнно-політичних обставин.

 

Загроза навали орд Аттіли змушувала візантійців освоювати способи ведення війни варварами. Реформи Юстиніана, а також воєнний геній його головного полководця Велізарія примножували міць і славу Імперії.

Вершиною воєнної думки візантійців вважається праця імператора Маврікія (539–602 рр. н.е.) "Стратегікон". У ній автор проаналізував воєнний досвід Античності, а також сформулював загальні принципи воєнного будівництва, якими впродовж наступних століть послуговувалися правителі Візантії.

Але не тільки мистецтво воювати дозволило Візантійській імперії вистояти впродовж цілого тисячоліття. Правителі Константинополя навчилися мистецтву великої стратегії – вмінню не просто вигравати війни, але досягати найбільш вигідного для себе миру всіма можливим засобами.

У Новий час для західних суспільств Візантія залишалась предметом зацікавленості вузького кола вчених-візантієзнавців. Однак дослідження воєнної історії цього періоду породили різні підходи до оцінки воєнної стратегії держави Ромеїв: розуміння відмінностей між цими підходами важливе для розбудови воєнної політики держави в будь-який момент історії.

На лекції обговорять наступні питання:
• як відбувалося становлення воєнної могутності Східної Римської імперії;
• як змінювались погляди імператорів на воєнну справу;
• які основні принципи заклав Маврікій у "Стратегікон";
• що являла собою велика стратегія Візантійської імперії, і як її оцінюють;
• в чому суть явища "візантизму". 

Субота, 8 грудня, 19.00

Місце: літературний клуб "Пломінь" у Козацькому домі (Київ, провулок Шевченка 5, ст. м. Майдан Незалежності).

Організатор: літературний клуб "Пломінь".

Вхід вільний.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.