АНОНС: Лекція "Військова стратегія Візантійської Імперії" в Києві

У суботу, 8-го грудня, в київському лекторії літературного клубу "Пломінь" відбудеться лекція правознавця, аспіранта кафедри міжнародного і європейського права НаУКМА, Кирила Латишева, присвячена воєнній стратегії Візантійської імперії.

Коли пав Рим і Західний світ увійшов в епоху "темних віків", на статус спадкоємиці Римської Імперії претендувала Візантія. Константинополь був одним із найбільш розвинених міст тієї епохи.

Але без вміння воювати держава Ромеїв не змогла б проіснувати так довго. У війнах з найрізноманітнішими сильними і небезпечними супротивниками, в умовах обмежених ресурсів виковувалось мистецтво воєнної стратегії. Протягом століть воно вдосконалювалось і змінювалось в залежності від воєнно-політичних обставин.

 

Загроза навали орд Аттіли змушувала візантійців освоювати способи ведення війни варварами. Реформи Юстиніана, а також воєнний геній його головного полководця Велізарія примножували міць і славу Імперії.

Вершиною воєнної думки візантійців вважається праця імператора Маврікія (539–602 рр. н.е.) "Стратегікон". У ній автор проаналізував воєнний досвід Античності, а також сформулював загальні принципи воєнного будівництва, якими впродовж наступних століть послуговувалися правителі Візантії.

Але не тільки мистецтво воювати дозволило Візантійській імперії вистояти впродовж цілого тисячоліття. Правителі Константинополя навчилися мистецтву великої стратегії – вмінню не просто вигравати війни, але досягати найбільш вигідного для себе миру всіма можливим засобами.

У Новий час для західних суспільств Візантія залишалась предметом зацікавленості вузького кола вчених-візантієзнавців. Однак дослідження воєнної історії цього періоду породили різні підходи до оцінки воєнної стратегії держави Ромеїв: розуміння відмінностей між цими підходами важливе для розбудови воєнної політики держави в будь-який момент історії.

На лекції обговорять наступні питання:
• як відбувалося становлення воєнної могутності Східної Римської імперії;
• як змінювались погляди імператорів на воєнну справу;
• які основні принципи заклав Маврікій у "Стратегікон";
• що являла собою велика стратегія Візантійської імперії, і як її оцінюють;
• в чому суть явища "візантизму". 

Субота, 8 грудня, 19.00

Місце: літературний клуб "Пломінь" у Козацькому домі (Київ, провулок Шевченка 5, ст. м. Майдан Незалежності).

Організатор: літературний клуб "Пломінь".

Вхід вільний.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.