У Мінкульті впевнені, що Росія затягує справу про "скіфське золото" і готується до касації

Підконтрольні Росії кримські музеї затягують розгляд справи про "скіфське золото" і вже готуються до наступного етапу в разі програшу в Апеляційному суді Амстердама.

Про це повідомила перший заступник міністра культури України Світлана Фоменко, передає ZIK із посиланням на "Радіо Крим.Реалії".

"Ми підозрюємо, що кримські російські музеї не зупиняться, до останнього тягтимуть час. Така позиція Росії: зайняти якомога більше часу. Тобто, всі свої відомості вони дають в останній день, коли це можливо, всі засідання затягуються з надією на те, що, "можливо, щось зміниться в світі, можливо, хтось визнає Крим", – повідомила Фоменко.

Урядовець уточнила, що судове засідання відбудеться 11 березня 2019 року. На її думку, у травні-червні сторони отримають результат апеляції, яка стосується тієї частини, з якою не згодна російська сторона.

"Наша позиція ґрунтується на конвенції ЮНЕСКО 1970 року, вона в силі, тому ми і не відмовлялися від такого рішення, не подавали на апеляцію, це саме собою зрозуміло... Ми не сумніваємося, що це рішення буде на нашу користь, оскільки у нас є інформація про те, що російські представники кримського музею вже найняли юридичних радників, які працюють в касаційних судах, тобто, якщо програють в суді апеляційної інстанції, вони вже готуються до наступного – останнього рівня", – зазначила Фоменко.

Раніше голова комісії з культури і міжнаціональних відносин російської Громадської палати Криму, генеральний директор Центрального музею Тавриди Андрій Мальгін повідомив, що розгляд апеляції в суді Амстердама у справі про "скіфське золото" з кримських музеїв відбудеться в березні 2019 року.

Нагадаємо, виставку "Крим – золото та таємниці Чорного моря" (нід. "De Krim — Goud en geheimen van de Zwarte Zee") в Археологічному музеї Алларда Пірсона (Нідерланди) було сформовано з колекцій п'яти музеїв, один з яких розташовується в Києві, а чотири — в Криму.

Її екпонували в лютому—серпні 2014 року.

Оскільки Нідерланди не визнали російську анексію Криму, яка відбулася вже після відкриття виставки, виникло питання про те, кому повертати колекцію.

Випадок зі "скіфським золотом" ускладнюється тим, що в міжнародному праві немає рекомендацій для подібних сценаріїв.

Українська сторона відправила свою делегацію від Міністерства культури для політичної підтримки судового процесу в Нідерландах. 

У грудні 2016 року Амстердамський окружний суд постановив передати експонати виставки Україні. Однак суд мусить розглянути ще апеляцію на це рішення.

У вересні 2018 року Мінінформолітики спростовувало фальшиву новину, буцімто, "українські шахраї" викрали колекцію "скіфського золота".

Дивіться також:

Скіфське золото в Амстердамі. Як Україна бореться за повернення скарбів

Суд щодо "скіфського золота". Шанси сторін на тлі міжнародного права

Все за темою "Скіфи"

 

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.