Про Василя Вишиваного пишуть оперу на лібрето Жадана

На лібрето письменника Сергія Жадана створюється опера про австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга (Василя Вишиваного), який став українським військовим діячем.

Про це в інтерв'ю Цензор.НЕТ сказала Олександра Саєнко, організатор фестивалю української культури в Австрії UStream.

"Пишемо оперу про Василя Вишиваного, ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга Лотаринзького, який загинув через любов до України. Ми розповіли про наш проект главі дому Габсбургів Карлу фон Габсбургу, хочемо запросити його на прем‘єру, яка відбудеться наприкінці року в Харкові. Ця опера — наша подяка цій родині, вони дуже підтримують Україну", — повідомла Саєнко.

Вона додала, що смиволічно, що прем'єра опери відбудеться саме в білатеральний рік культур. 

Ініціатором і меценатом проекту виступив Почесний консул Австрії в Харкові Всеволод Кожем'яко. Лібрето написав письменник Сергій Жадан, музику  Алла Загайкевич. Режисером-постановником запрошено Ростислава Держипільського.

"Усі  видатні фігури в українському мистецтві. Харківський національний театр опери і балету — наш партнер, прем‘єра відбудеться саме там. Сподіваюсь, що колись зможемо привезти цю оперу до Австрії",  сказала вона.

ДОВІДКА:

Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотаринзький (1895—1948) — український військовий діяч, політик, дипломат, поет, австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів. Вільгельма Габсбурга знали в Україні як Василя Вишиваного, під ім'ям, яке йому дали українські воїни під час Першої світової Війни.

 Вільгельм фон Габсбург

Навесні 1918 року Вільгельм Габсбург очолив "Групу архикнязя Вільгельма" австрійського війська, до якої входив і Легіон Українських січових стрільців.

За Берестейським мирним договором це формування в складі австрійської армії ввійшло в Українську Народну Республіку на правах союзника.

У вересні 1919 року за Директорії Габсбурга призначили головою відділу закордонних зв'язків Головного Управління Генерального штабу Армії УНР.

З березня 1920 року Василь Вишиваний жив в еміграції у Відні, Австрія, і через несприйняття союзу з Польщею більше не співпрацював з УНР.

У роки Другої світової війни він брав участь в антинацистському русі Опору, підтримував контакти з ОУН та французькою розвідкою.

26 серпня 1947 року Вільгельма Габсбурга заарештувала радянська контррозвідка СМЕРШ і вивезла до Києва. Помер ерцгерцог у Лук'янівській в'язниці 18 серпня 1948 року.  
 

Нагадаємо, у Вінницькій області відкрили меморіальну таблицю підполковнику Армії УНР, художнику, геральдисту та письменнику Миколі Битинському.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?