In memoriam. Помер останній ас – Герой Радянського Союзу за Другу світову

7 березня в Києві помер Іван Селіфонов, останній із льотчиків-винищувачів, який одержав звання Герой Радянського Союзу за подвиги в часи Другої світової війни.

Івану Селіфонову було 96 років. Він народився 23 грудня 1922 року в с. Березовка, нині в Курській області Російської Федерації.

Закінчив Сталінградську військову авіашколу пілотів у 1942 році. Перший бойовий виліт здійснив 25 грудня 1942 року в складі 814-го винищувального авіаційного полку 207-ї винищувальної авіадивізії 3-го змішаного авіакорпусу 17-ї повітряної армії Південно-Західного фрону. Згодом воював на 3-му і 1-му Українських фронтах.

 Іван Селіфонов, грудень 1944 року. Фото: warheroes.ru

Перший літак Люфтваффе Селіфонов збив 12 лютого 1943 року над Слов’янськом, нині Донецької області. Далі брав участь у боях під час битви на Курській дузі, вигнання нацистів з території України — Ворошиловград (Луганськ), Лисичанськ, Сталіно (Донецьк), Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Миколаїв, Одеса, Львів.

У липні 1944 року Селіфонова підвищили до командира авіаційної ланки 106-го гвардійського винищувального авіаційного полку (колишнього 814-го). Ланка Селіфонова в складі розвідувальної ескадрильї брала участь у боях на Сандомирському плацдармі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Протягом 1942—1945 років гвардії старший лейтенант Іван Селіфонов здійснив 357 бойових вильотів, провів 32 повітряні бої та збив 8 літаків супротивника (6 особисто, 2 — в групі).

У складі зведеного полку 1-го Українського фронту льотчик брав участь у параді перемоги на Красній площі в Москві (24 червня 1945 року).

27 червня 1945 року Івану Селіфонову Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжив службу в Радянській армії. Вийшов у запас у званні полковника з посади начальника штабу 11-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії Південної групи військ (Угорщина).

Мешкав у Києві, працював у Науково-дослідному інституті Міністерства комунального господарства УРСР. Написав книгу спогадів "Винищувачі йдуть у бій".

 Іван Селіфанов в однострої генерал-майора ЗСУ в останні роки життя. Фото: inter.ua

Окрім орденів Леніна й Золотої зірки Героя Радянського Союзу Селіфонов мав ордени Червоного прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, два ордени Червоної зірки від СРСР та орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня від України.

Звання генерал-майора Збройних сил України полковнику Селіфонову надав президент України Віктор Ющенко 5 травня 2008 року

 Іван Селіфонов став прототипом для чоловічої фігури пам'ятника "Люди Перемоги", відкритого 2016 року в Парку Перемоги в Києві (скульптор - Олександр Моргацький). Прототипом жіночого образу стала стала стрілець-радист Ганна Коломійцева. Фото: warspot.ru 

Був членом КПРС (від 1945 року) і КПУ.

Поховали Івана Селіфонова на Байковому кладовищі в Києві. На його честь називається школа в рідному селі.

Міф про "віроломний напад". Документи з архіву СБУ

"Прибулі у прикордонну смугу німецькі солдати [...] розповсюджують чутки, що командування німецької армії має намір захопити Західну Україну [...]. Виступ німецьких військ проти Радянського Союзу має відбутися після закінчення дощів, як тільки встановиться погода"

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.

Антон Дробович: "Пам'ятання — це спротив забуттю"

Інтерв’ю з науковцем, громадським діячем Антоном Дробовичем для Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова.

Як витримати тиск КДБ і навіть його висміювати? Досвід Натана Щаранського із книжки "Не злякаюся зла"

У травні 2025 році, через майже 40 років з дня написання, книга радянського дисидента Натана Щаранського "Не злякаюся зла" вийшла українською мовою. Уперше вона була надрукована англійською у 1988-му. У передмові до українського видання Щаранський, який за ці роки встиг стати відомим політичним та державним діячем в Ізраїлі, зазначив: в Україні книга повертається до свого початково призначення — допомагати людям у боротьбі.