In memoriam. Помер останній ас – Герой Радянського Союзу за Другу світову

7 березня в Києві помер Іван Селіфонов, останній із льотчиків-винищувачів, який одержав звання Герой Радянського Союзу за подвиги в часи Другої світової війни.

Івану Селіфонову було 96 років. Він народився 23 грудня 1922 року в с. Березовка, нині в Курській області Російської Федерації.

Закінчив Сталінградську військову авіашколу пілотів у 1942 році. Перший бойовий виліт здійснив 25 грудня 1942 року в складі 814-го винищувального авіаційного полку 207-ї винищувальної авіадивізії 3-го змішаного авіакорпусу 17-ї повітряної армії Південно-Західного фрону. Згодом воював на 3-му і 1-му Українських фронтах.

 Іван Селіфонов, грудень 1944 року. Фото: warheroes.ru

Перший літак Люфтваффе Селіфонов збив 12 лютого 1943 року над Слов’янськом, нині Донецької області. Далі брав участь у боях під час битви на Курській дузі, вигнання нацистів з території України — Ворошиловград (Луганськ), Лисичанськ, Сталіно (Донецьк), Харків, Дніпропетровськ (Дніпро), Миколаїв, Одеса, Львів.

У липні 1944 року Селіфонова підвищили до командира авіаційної ланки 106-го гвардійського винищувального авіаційного полку (колишнього 814-го). Ланка Селіфонова в складі розвідувальної ескадрильї брала участь у боях на Сандомирському плацдармі, в Нижньо-Сілезькій, Берлінській і Празькій наступальних операціях.

Протягом 1942—1945 років гвардії старший лейтенант Іван Селіфонов здійснив 357 бойових вильотів, провів 32 повітряні бої та збив 8 літаків супротивника (6 особисто, 2 — в групі).

У складі зведеного полку 1-го Українського фронту льотчик брав участь у параді перемоги на Красній площі в Москві (24 червня 1945 року).

27 червня 1945 року Івану Селіфонову Президія Верховної Ради СРСР присвоїла звання Героя Радянського Союзу.

Після війни продовжив службу в Радянській армії. Вийшов у запас у званні полковника з посади начальника штабу 11-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії Південної групи військ (Угорщина).

Мешкав у Києві, працював у Науково-дослідному інституті Міністерства комунального господарства УРСР. Написав книгу спогадів "Винищувачі йдуть у бій".

 Іван Селіфанов в однострої генерал-майора ЗСУ в останні роки життя. Фото: inter.ua

Окрім орденів Леніна й Золотої зірки Героя Радянського Союзу Селіфонов мав ордени Червоного прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, два ордени Червоної зірки від СРСР та орден Богдана Хмельницького 3-го ступеня від України.

Звання генерал-майора Збройних сил України полковнику Селіфонову надав президент України Віктор Ющенко 5 травня 2008 року

 Іван Селіфонов став прототипом для чоловічої фігури пам'ятника "Люди Перемоги", відкритого 2016 року в Парку Перемоги в Києві (скульптор - Олександр Моргацький). Прототипом жіночого образу стала стала стрілець-радист Ганна Коломійцева. Фото: warspot.ru 

Був членом КПРС (від 1945 року) і КПУ.

Поховали Івана Селіфонова на Байковому кладовищі в Києві. На його честь називається школа в рідному селі.

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.