In memoriam. Померла чільна діячка ОУН Марія Макогон-Дужа

13 квітня 2019 р. відійшла від нас славної пам’яті Марія Макогон-Дужа.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook дослідник українського визвольного руху – Микола Посівнич.

 Марія та Петро Дужі

Фото: Музей "Територія Терору"

Народилася 2 лютого 1925 р. у с. Речичани Городоцького р-ну Львівської обл. У 1928 р. переїхала з батьками Теодором і Оксаною до м. Львова. Навчалась у львівській початковій школі ім. М. Шашкевича. У 1937 р. вступила до гімназії Рідна школа Іванни та Іллі Кокорудзів, належала до організації "Сокіл-Батько".

З 1942 р. – член Юнацтва ОУН. У 1944 р. одружилася з хорунжим СБ і надрайоновим референтом СБ ОУН Радехівщини Володимиром Панасом - "Срібним", який загинув у Збройному підпіллі ОУН в 1953 р.

 

Заарештована органами МВД 2.11.1948 р. Перебувала у слідчій тюрмі на Лонцького у Львові. Відповідно до рішення комісії Особливої наради (ОСО "особоє совєщаниє") при МГБ СССР від 08.06.1949 засуджена за ст. 54-1"а" КК УРСР (зрада Батьківщини) та ст. 54-11 (участь у контрреволюційній організації) до 10 років позбавлення волі.

Відбувала покарання в таборах ГУЛАГу на Колимі. Працювала на лісоповалі, де умови утримання і праці були надважкими. "Просила тоді Бога, щоби впасти і щось собі зламати", – пригадувала Марія Дужа. Звільнена у 1956 р. і не отримавши прописки у Львові, у 1957-64 рр. проживала у Воркуті (Комі АРСР).

 

У 1964 р. повернулась до Львова, де в 1965 р. одружилася з колишнім політв'язнем, членом Проводу ОУН Петром Дужим. В 1966 р. закінчила навчання при Центральному статистичному управлінні за спеціальністю бухгалтерський облік.

Виховала двох доньок – Лесю і Мирославу, тішилася появою на світ 5 внуків та 8 правнуків. Була активною громадською діячкою, членкинею Всеукраїнського Братства ветеранів ОУН-УПА і Товариства політв'язнів.

 

Чин похорону відбудеться на Личаківському цвинтарі на полі Почесних поховань 16 квітня.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.