"Рукопис Войнича" XV століття розшифрували в Британії. ФОТО

Лінгвіст з Бристольського університету розгадав мовну систему рукопису Войнича, переклавши деякі його фрази.

Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на The Guardian.

«Мова [якою написаний манускрипт - ІП] протороманська. Це єдиний відомий приклад, тому що він був мовою простих людей і тому не використовувався в офіційних документах», - заявив доктор Джерард Чешир, який розгадав таємницю артефакту.

За його словами, код не можна було зламати, тому що це був зовсім не код, а суміш народної латини та інших розмовних мов Середземномор'я, які виникли після розпаду Римської імперії. Вона стала основою романських мов, таких як французька, іспанська та італійська.

Згідно з дослідженням, робота є єдиним відомим прикладом мови простих людей з Іск'ї, вулканічного острова в Неаполітанській затоці, де королева Арагону, Валенсії, Майорки та інших земель Марія Кастильська (1401-1458) жила в Арагонському замку.

 

Наприклад, фраза «orla la», яка перекладається як «на межі або та, яка втрачає терпіння», котра використовується для опису жінки в сцені з дитячою ванною, цілком може бути коренем французької фрази «oh la la».

Як зазначає видання, рішення загадки манускрипту дозволило заглянути в повсякденне життя жінок у середньовічній Європі. Рукопис являє собою збірник трав'яних засобів, лікувальних ванн і астрологічних читань, що стосуються питань жіночого розуму і тіла, репродукції і виховання дітей.

Також на сторінках манускрипту є розкладна графічна карта, на якій зображена місія під керівництвом королеви Марії з порятунку тих, що вижили після виверження вулкана 4 лютого 1444 року.

 

ДОВІДКА:

Рукопис Войнича - це манускрипт XV століття, написаний невідомими авторами невідомою раніше мовою. Рукопис був виявлений у 1912 році польським антикваром Вільфрідом Войничем у стародавньому південноєвропейському замку Вілла Мондрагоне. Наразі артефакт зберігається в бібліотеці рідкісних книг Бейнеке Єльського університету.

 

Українська культура у листівках і платівках діаспори

Українська листівка як засіб комунікації в українській повоєнній діаспорі представляє не тільки унікальне мистецьке явище, а як на мене, і мовну, лінгвістичну цінність. У час повоєнного тоталітаризму поштівки та музичні диски з українською музикою перетворилися на засіб підтримки рідних та близьких, як на поселеннях так і в Україні.

Останні форпости “русского міра” на Одещині

Останнім часом Україна завдяки наполегливій праці істориків, публіцистів, журналістів і блогерів розбірливіше дивиться на власну минувшину. Тепер без особливих зусиль середньостатистичний школяр “на пальцях” може пояснити, що Чорне море не копали древні “укри”, українську мову не вигадували в “австро-угорському генштабі”, Ленін не те, щоби не “зробив Україну”, а й узагалі тут ніколи не бував. І, найголовніше, як виявилося, не сучасні українські можновладці “переписують історію”. Її переписали радянські історики-фантасти, а нині їхню справу продовжують російські неоімперські пропагандисти.

Харківські адреси Миколи Міхновського

Де мешкав і працював Микола Міхновський у Харкові? Це важливе питання для належного вшанування пам’яті основоположника української незалежності (самостійності) досі належним чином не досліджене. В Харкові, зокрема, дотепер немає йому пам’ятника.

Молоде життя Євгена Побігущого-Рена

Незважаючи на польську займанщину, українське життя в Коломиї, зглядно у молоді, дуже активне і рухливе. Діють у місті два українські покоління – батьки молодих людей, і вони самі – нове покоління українських патріотів. Оці "молоді" страждають від програної боротьби батьків, їхнього сидіння і квиління про те, що треба змиритися з фактичним станом. Натомість молоді час від часу все голосніше ставлять своїм завданням визволення рідної землі від окупантів і загарбників, особливо ті, що вже воювали за Україну