Чи зніме Україна мораторій на пошукові роботи поляків? Польський ІНП хвилюється

Інститут національної пам'яті Польщі чекає на скасування мораторію на пошук польських жертв Другої світової війни в Україні.

Про це заявив віце-президент Інституту національної пам'яті Польщі Кшиштоф Шваґжик, пише Цензор.НЕТ із посиланням на Польське радіо.

 
Кшиштоф Шваґжик
PAP/Grzegorz Michałowski

Польсько-український діалог, на його думку, матиме шанс на повний успіх лише за умови скасування мораторію на роботу польського Інституту національної пам'яті в Україні, згідно з нещодавнім повідомленням президента України Володимира Зеленського.

"Ми очікуємо, що ця заборона буде скасована, і ми зможемо розпочати роботу, оскільки подібні роботи зараз без перешкод може проводити у Польщі українська сторона", - наголосив Шваґжик.

Віце-президент Інституту національної пам'яті Польщі у розмові з Польським пресовим агентством (РАР), підкреслив, що зміна на посаді президента України пов'язується з надією на зміни в українській політиці щодо пошуку в Україні.

Шваґжик додав однак, що візит президента України ще не приніс прориву, оскільки глава української держави не зробив декларації про скасування мораторію, а лише анонсував, що це станеться в майбутньому.

"Необхідно сказати більше: не тільки не була зроблена така декларація, але й заява президента також говорила про те, що це, в основному, компетенція українського уряду, який формується, і що це повинно поєднуватися з упорядкуванням українських місць пам'яті у Польщі. Це було не те, чого ми очікували - принаймні ті, хто розраховував на розблокування можливості проводити роботу в Україні", - сказав Кшиштоф Шваґжик.

Він додав, що пов'язувати заборону, яку українська сторона ввела в односторонньому та необґрунтованому вигляді, з питанням впорядкування українських місць пам'яті, ІНП Польщі вважає недоцільним.

"Діалог можливий, коли заборона буде скасована, і не можна цього поєднувати з будь-якими умовами", - цитують Шваґжика журналісти.

Неофіційно, з джерел наближених до Канцелярії президента Польщі, Польське пресове агентство дізналося, що зараз є більший шанс розблокувати роботу польського Інституту національної пам'яті в Україні - не лише через нову владу в Києві, а й тому, що вона не так емоційно реагує на питання, пов'язані зі складним минулим.

Крім того, ті ж джерела повідомили, що для польської сторони буде важливо усунути в Україні людей, які в Польщі сприймаються як перешкода польсько-українському діалогу. Йдеться про голову Українського інституту національної пам'яті Володимира В'ятровича та секретаря української Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам'яті Святослава Шеремету.

Нагадаємо, 9 жовтня 2016 року, невідомі повністю знищили пам'ятник на братській могилі 13-х вояків УПА, що розташований на кладовищі с. Верхрата Любачівського повіту Підкарпатського воєводства. 

Того ж дня польська ультраправа організація Oboz Wielkiej Polski (OWS, "Табір великої Польщі"), відома своєю співпрацею із терористичними угрупуваннями ДНР і ЛНР, взяла на себе відповідальність за вчинений акт вандалізму.

Хрест на могилі-кургані очистили лише 2017 року працівники меморіально-пошукового підприємства "Доля" при Львівській обласній раді.

26 квітня 2017 року на цвинтарі у селі Грушовичі біля Перемишля представники правих польських організацій зруйнували монумент воякам Української повстанської армії. Руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах було 15-м за чергою актом наруги над місцями пам'яті українського народу на території Республіки Польща, вчиненим від 2014 року.

Обов'язковою передумовою поновлення пошукових робіт польських науковців на території України, які заблоковані з весни 2017 року, є відновленням місць пам'яті.

У червні 2019 року новообраний президент України Володимир Зеленський на першій зустрічі з президентом Польщі Анджеєм Дудою заявив, що "налаштований на сприйняття процесу примирення й недопущення домінування тематики складних моментів історії українсько-польських взаємин на порядку денному стратегічного партнерства України та Польщі".

Президент Польщі Анджей Дуда попросив у президента України Володимира Зеленського дозволу на ексгумацію тіл польських жертв польсько-українського конфлікту в Західній Україні.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?