У Києві прибрали банери, які приховували пам’ятник Щорсу

Невідомі в ніч на 4 жовтня демонтували банери, якими було завішено пам’ятник Миколі Щорсу на перетині вулиці Симона Петлюри та бульвару Тараса Шевченка в Києві

Про це пише "Хмарочос" із посиланням на допис свідка події Світлани Мухаровської у Facebook.

За словами Мухаровської, ті, хто вночі знімав банер, не мали світловідбивних жилетів, за якими можна було б визначити працівників тієї чи іншої комунальної служби.

 
Mukharovska Mukharovska, facebook

Кінну статую Щорса оточили синьо-жовтим банером у 2016 році. У квітні 2019 року його замінили великими плакатами благодійного фонду "Повернись живим".

У 2016 році експертна рада Департаменту архітектури КМДА рекомендувала залишити пам'ятник, оскільки він не підпадає під декомунізаційні закони як пам'ятка монументального мистецтва національного значення. Мистецтвознавці також виступали проти його знесення.

Утім, 2017 року Київрада ухвалила рішення про перенесення пам'ятника. Тоді ж вандали відпиляли ногу коня, на якому сидить Щорс.

 
MUKHAROVSKA MUKHAROVSKA, FACEBOOK

Нагадаємо, Микола Щорс (1895—1919) — комдив Червоної армії, герой Громадянської війни, канонізований радянською владою. Брав активну участь у збройній боротьбі проти Української Народної Республіки, комендант окупованого Києва (лютий 1919). Народився на Чернігівщині в м. Сновськ, яке з радянських часів і до 2016 року називалося "Щорс".

 
MUKHAROVSKA MUKHAROVSKA, FACEBOOK

Пам'ятник Щорсу в Києві на бульварі Шевченка спорудили в 1954 році за проектом Михайла Лисенка, Миколи Суходолова й Василя Бородая. Скульптори — Олександр Власов і Олексій Заваров. За легендарною версією, позував для створення монумента сам Леонід Кравчук.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.