Спецпроект

У Харкові вшанували пам'ять розстріляних поляків

Меса в пам'ять про жертв тоталіаризму відбулася на цвинтарі у харківських П'ятихатках у суботу, 2 листопада.

Про це повідомляє Генеральне консульство Польщі в Харкові.

 

Захід був присвячений Дню всіх померлих ("Задушки" польською), який відзначають католики в цей день.

На месі були присутні генеральний консул Януш Яблонський, працівники консульства, представники польських товариств із Харкова та Енергодару, науковці, священики та прості харків'яни. Спільно вони вшанували пам'ять вбитих НКВД польських офіцерів та інших померлих.

 

Нагадуємо. На спецоб'єкті НКВД у П'ятихатках були захоронені рештки 4302 поляків, що опинилися у радянькому полоні у вересні 1939 року та були розстріляні у квітні - на початку травня 1940 року. З них 3820 офіцерів – військовополонені, які були етаповані з Старобільського табору.

Як спецоб'єкт НКВД квартал №6 у харківському Лісопарку використовувався з березня 1938 року. У 1990-х роках прокуратура та експерти дослідили 75 масових поховань. З них 15 містили рештки польських офіцерів, 60 могил - харківців, які були розстріляні у Харківському УНКВД під час Великого терору. Поіменний список радянських громадян, які були поховані на цьому секретному цвинтарі НКВД налічує 4320 осіб.

У документах КГБ кінця 1960-х років є згадка, що загальна кількість жертв НКВД, похованих у П'ятихатках, може сягати до 13 тисяч осіб.    

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.