АНОНС: Вечір пам'яті "40-і роковини від дня смерті Галини Дидик"

У Національний музей "Тюрма на Лонцького" з ініціативи Ліги українських жінок відбудеться вечір пам’яті української підпільниці «Анни», зв’язкової Головного командира УПА Романа Шухевича.

Про це повідомляє Музей у Facebook.

 

У програмі заходу: слово про героїчний чин підпільниці, фотопрезентація, фрагменти з фільмів, виступ дуету Наталії Баховської та Федора Гольця з хору "Нескорені", поезія у виконанні Любові Шумської.


Довідка.
Життя Галини Дидик – приклад стійкості й відваги в боротьбі за волю України.

Патріотка доклалася до розбудови нелегальної повстанської мережі та медичних частин УЧХ. Була до останніх хвилин життя Рома Шухевича незамінною його помічницею.

Після загибелі Головного командира УПА пройшла катування в стінах тюрми на Лонцького під час півторарічного слідства, яке закінчилося 18 жовтня 1951 р. Витримала тут 129 допитів.

31 жовтня 1951 р. Особлива нарада при МҐБ СРСР засудила її на 25 років концтаборів.

14 грудня 1951 р. її етапували до Верхньоуральської тюрми МҐБ СРСР у Челябінській області, згодом перевели до Владімірської в'язниці, що відзначалася суворим режимом.

Пережила в'язничне пекло. Звільнили в 1971 р. без права повернутися додому. Оселилася в Караганді.

З літа 1972-го до осені 1973-го таємно мешкала в Бібрці на Львівщині.

Після марних спроб прописатися змушена була виїхати в Христинівку на Черкащині. Пенсії не отримувала.

Відкинула пропозицію КҐБ написати покаяльну заяву, що призвело до загострення репресій й спричинило інфаркт. Померла 23 грудня 1979 року у селі Христинівці Черкаській області, згодом родина поховала її у Бережанах на Тернопільщині.


Час: 20 грудня, п'ятниця, 15.00


Місце: Національний музей "Тюрма на Лонцького", вул. С. Бандери, 1, м. Львів

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».