In memoriam. Помер відомий кримськотатарський науковець Валерій Возгрин

На 81 році життя у Санкт-Петербурзі помер Валерій Возгрин.

Про це повідомив на своїй сторінці у Facebook Рефат Чубаров.

 
Валерій Возгрин

"Надійшла сумна звістка з Санкт-Петербургу: на 81 році життя помер Валерій Євгенійович Возгрин, делегат Курултаю кримськотатарського народу II скликання (червень 1991 – червень 1996), доктор історичних наук, професор кафедри нового і новітнього часу Інституту історії Санкт-Петербурзького університету, директор науково-дослідного центру "Меншіковскій інститут", член Датської королівської Академії наук, автор фундаментальних досліджень з історії кримськотатарського народу" йдеться у повідомленні.

Валерій Возгрин – автор 187 наукових праць з історії нової дипломатії, історії Росії, Європи, Скандинавських країн, Гренландії. Вони видані в Росії, Україні, Данії, Норвегії, Німеччині, Естонії, Фінляндії, Туреччини, Італії.

Він народився у 1939 році в Сімферополі, з часом став спочатку моряком, а ротім істориком і переїхав в Санкт-Петербург. Він все своє життя зберігав відданість і любов до Криму.

У 1992 р. Возгрин видав свою книгу "Історичні долі кримських татар", в 1994 р.  "Імперія і Крим – довгий шлях до геноциду".

А над першою всеосяжною працею про історію кримськотатарського народу  "Історією кримських татар" в 4 томах, що була видана у 2013 р., він працював більше 20 років.

Валерій Євгенович і після смерті не хотів розлучатися з Кримом. Він заповів віддати половину свого праху кримській землі, іншу – поховати в Санкт-Петербурзі.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.