АНОНС: Презентація книжки "Кримськотатарський рух у 1917-1920 рр."

У Києві відбудеться презентація книжки "Кримськотатарський національний рух у 1917-1920 рр. за архівами комуністичних спецслужб".

Про це повідомляють організатори у Facebook.

 

Видання містить раніше невідому або малодоступну для широкого загалу і фахівців інформацію про один із ключових періодів в історії корінного в Криму кримськотатарського народу – про національний рух у період війн і революцій. Влада СРСР на довгі десятиліття засекретила матеріали, включені у книжку.

У ній опубліковано архівні документи з літерної справи комуністичних спецслужб "Міллі-Фірка" про історію кримськотатарського національного руху в 1917-1920 рр.

Серед них – протоколи Слідчої комісії Кримськотатарського парламенту (травень-літо 1918 р.) щодо підрахунку людських жертв та матеріальних збитків від захоплення більшовиками влади в Криму, документи партії Міллі-Фірка, чекістські переклади документів та інші свідчення, які розкривають складний перебіг трансформаційних процесів у Криму в період війн і революцій.

"Родзинкою" документальної частини книги є чотири протоколи національних установчих зборів і першого національного парламенту кримських татар Курултаю (грудень 1917 р.).

Документальну частину супроводжує історико-аналітична – про Кримськотатарську революцію у 1917-1919 рр. і Кримськотатарський національний рух 1919-1920 рр.

Книжка буде корисною для усіх, хто цікавиться історією Криму та кримськотатарським національним рухом у першій третині ХХ ст.


Упорядники
видання: к.і.н. Андрій Іванець та директор ГДА СБУ Андрій Когут.


Автор історико-аналітичної частини книжки А. Іванець.


Час: 27 січня, понеділок, 12.30


Місце: Укрінформ, вул. Богдана Хмельницького, 8/16 (м. Театральна)


Видання здійснено за підтримки Мінінформполітики України

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?