У Києві в Ботсаду імені Фоміна замінили ліхтарі 1890-х років

Мова йде про перші в столиці електричні ліхтарі, які встановлювала фірма "Савицький і Страус".

Про це у Facebook повідомив журналіст Володимир Хенгістов, передає УНІАН.

 

"З'ясувалося, що комунальники погосподарювали й у Ботсаду імені Фоміна. Після реконструкції звідти зникли перші в Києві електричні ліхтарі, які ще на початку 1890-х років встановлювала фірма "Савицький і Страус". На їх місці з'явилися ось такі зелені стовпи", – зазначив він, опублікувавши фото.

Користувачі активно обговорюють новину, велика частина їхніх коментарів негативні. При цьому комунальників вони називають "тваринами", "жлобами" і "виродками". Також лунають припущення, що ліхтарі "відвезли на дачу якогось чиновника": "спливуть в особняку під Києвом".


Нагадуємо, що киянин хоче відреставрувати історичні ліхтарі, які нещодавно прибрали з Маріїнського парку.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.