Туристи зможуть побачити «Вервольф» у первинному вигляді

Ставку Гітлера «Вервольф» в Історико-меморіальному комплексі пам’яті жертв нацизму, що на Вінниччині, планують «відновити» для туристів у первинному вигляді за допомогою технологій доповненої реальності.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомив директор Історико-меморіального комплексу пам'яті жертв нацизму Сергій Гареник.

 

"Від ставки Гітлера "Вервольф" донині дійшли тільки брили залізобетону, після того, як її підірвали фашисти. Побачити ж зруйновані будівлі у первозданному вигляді відвідувачі зможуть вже незабаром.

Ми до нового туристичного сезону готуємо оновлений екскурсійний маршрут, де за допомогою QR-кодів можна буде зчитати всю відому на сьогодні інформацію про кожний з об'єктів, а також побачити, як вони тоді виглядали за допомогою спеціального мобільного застосунку, який створює доповнену реальність", – повідомив Гареник.

За його словами, новий екскурсійний маршрут завдовжки два кілометри матиме цифрову й аналогові складові. Він буде обладнаний інформаційними стендами зі спеціальними QR-кодами, сканування яких відкриватиме відомості про якусь із частин "Вервольфа".

Крім того, біля кожного стенду встановлять бетонні макети зруйнованих споруд, які колись були розташовані на цьому місці. Наразі розробка аналогової частини оформлення стенду вже завершується й навесні вона запрацює.

У п'яти точках ставки планують встановити реферні точки по краях залишків об'єктів, які дадуть змогу відтворювати доповнену реальність за допомогою спеціально розробленого мобільного додатку.


ДОВІДКА. Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв нацизму – це філія Вінницького обласного краєзнавчого музею, створена 15 липня 2011 року. Комплекс складається з двох об'єктів: території колишньої ставки та братської могили військовополонених, які загинули під час будівництва "Вервольфа" поблизу селища Стрижавка Вінницького району.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками