У Лівані знайшли видане в Алеппо Євангеліє Івана Мазепи арабською мовою. ФОТО

За історією віднайдення Євангелія, виданого арабською мовою на гроші гетьмана Івана Мазепи, можна зняти цілий документальний детективний серіал.

Коштовне Євангеліє надрукували у 1708 році в Алеппо, а віднайшли наприкінці 2019 року під час відвідин Баламандського монастиря неподалік Триполі у Лівані, повідомляє Радіо Свобода.

 

У 1942 році історик Микола Андрусяк у нарисі "Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч", виданому у Празі, писав: "Збереглися до наших днів примірники арабського Євангелія, виданого коштом Мазепи в Алеппо у 1708 році для богослужбового вжитку православних сирійців".

 

У 1993 році наукова експедиція НАНУ у пошуках "Євангелія" вирушила маршрутом Батурин-Київ-Бендери-Варниця-Ясси-Галац. У Бухаресті, що був останнім місцем призначення експедиції, було виявлено примірник арабського "Євангелія".

У 2009 році український дослідник і дипломат Теофіл Рендюк зробив у бібліотеці Румунської академії якісну фотокопію суцільного тексту "Євангелія" Івана Мазепи арабською мовою, та привіз його електронний варіант в Україну.

 

З'ясувалося також, що в Алеппо у 1706–1708 роках було надруковано кілька видань "Євангелія", причому за підтримки кількох спонсорів, серед яких Костянтин Бринковяну та Іван Мазепа.

Кілька років тому, очоливши дипломатичну місію поглиблення українсько-близькосхідних відносин, Ігор Осташ, надзвичайний та повноважний посол України в Лівані і науковець, розпочав пошуки арабського примірника "Євангелія" на території Лівану, який також належить до території Антіохійського патріархату.

"Я коли приїхав сюди і дізнався про історію цього Євангелія, яке було надруковане в Алеппо, то я зрозумів, що це унікальне Євангеліє треба шукати тут, у Лівані.

Мені стало також цікаво, чи ці "щедрі дари" у вигляді книг широко використовувалися тут, на території Антіохійського патріархату? Як вони тут поширювалися по церквах і монастирях, чи стали у пригоді місцевим священнослужителям?" – розповідає Ігор Осташ.

І от, наприкінці 2019 року – року, коли Православна церква України (ПЦУ) отримала томос і стала незалежною від Москви – під час відвідин Баламандського монастиря, у спеціальному Центрі консервації стародруків була виявлена раритетна знахідка.

"З'ясувалося, що один сирієць із Латакії звернувся до майстерні з проханням про реставрацію книги… Важко передати відчуття у той момент, коли ми тримали у руках цю історичну реліквію.

Завдяки цій знахідці примірника "Євангелія" на теренах Антіохійського патріархату ми доєдналися до тих небагатьох українців і дослідників, які все-таки тримали його в руках", – пояснив посол Осташ.

 

На титульному аркуші раритетного Святого Письма, яке зберігається у Бухаресті, і яке описав Теофіл Рендюк, зазначено:

"Книга Чистого Святого Євангелія, яскравого сяючого факелу чотирьох духовних євангельських апостолів сподвижників Матвія, Марка та дорогих провісників Луки та Іоанна, надрукована нещодавно на кошти славетного пана гетьмана Івана Мазепи, у пошуках нагороди Божої та покаяння і це у році тисяча сімсот восьмому від Різдва Христового у місяці січні".

Наступна сторінка "Євангелія" містить слова вдячності Мазепі, висловлені патріархом Афанасієм грецькою мовою: "Просвітництво Божих слів зробив зрозумілим для віруючих країни Арабів… Рятівник численних душ".

Віршовою подякою патріарх возвеличує гетьмана, благословляє молитвою, підкреслює чесноти. Промовисто, як у зверненні до Мазепи, Афанасій Даббас називає гетьмана "улюбленим нашим духовним сином", що свідчить про глибоку пошану і благовоління перед діями Івана Мазепи.

Однак Євангеліє початку XVIII століття, віднайдене кілька місяців тому у Лівані, виявилося якраз без цих вступних сторінок із подякою патріарха Антіохійського.

Пошуки дослідника та дипломата Ігоря Осташа продовжилися у монастирі Святого Іоанна у Хиншарі. Це один із перших центрів друкарства на Близькому Сході, та монастир, що тепер також пов'язаний з іменем Івана Мазепи.

Буквально кілька днів тому дослідник повідомив, що у монастирі Святого Іоанна знайдено ще два примірники Євангелія, надрукованого у місті Алеппо друкарем Абдаллою Захером.

 

Паралельно із дослідженням розпочато і зйомки документального фільму про Євангеліє від Мазепи, де автор Ігор Осташ разом із режисером Станіславом Литвиновим хочуть розповісти захопливу подорож цього видання у віках, а також про унікальну постать Абдалли Захера, друкаря Євангелія, як ще одну ниточку історичного зв'язку між Близьким Сходом, тепер Сирією, Ліваном та Україною.

У фільмі будуть цікаві подробиці взаємин між патріархом Антіохійським та гетьманом Мазепою. А також глядачі зможуть побачити унікальні кадри пам'яток Лівану – Святої Землі, які тісно пов'язані з історією України.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей