Розсекречені документи про те, як КҐБ приховував правду про жертв Великого терору віднині онлайн

До Дня пам’яті жертв політичних репресій Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом Служби безпеки України опублікував онлайн-колецію із 32 документів про те, як КҐБ приховувало інформацію про масові розстріли жертв Великого терору.

Про це "Історичній правді" повідомили в ЦДВР.

 

Серед опублікованих документів є Директива про "Порядок відповідей на запити громадян про долю засуджених до вищої міри покарання (розстрілу) у 30-і роки". На документі стоїть радянський гриф "совершенно секретно".

Зокрема Директива постановляє, що органи КҐБ мають усно відповідати на запити про долю заарештованих за "контрреволюційну діяльність" та розстріляних у 30-х роках громадян.

В усній бесіді правоохоронці мають повідомити родичам, що засуджені отримали вирок до 10 років виправно-трудових таборів та померли у місцях відбування покарання.

Однак для вирішення правових та соціальних питань допускається можливість зареєструвати смерть засудженого заднім числом у відповідному органі та надати письмову довідку.

Як виконувалась ця Директива, ілюструють витяги зі справ на деяких репресованих представників українського культурного та політичного життя.

До онлайн-колекції увійшли документи зі справ на Миколу Зерова, Леся Курбаса, Валер'яна Підмогильного, Андрія Паніва (Панова — так він записаний у матеріалах справи) та Сергія Остапенка (прем'єр-міністра уряду УНР).

Вирок
Вирок "Трійки" про розстріл Миколи Зерова
Джерело: ГДА СБУ

"Цинічно, що в офіційних версіях про долю засуджених, які КҐБ озвучував рідним, основними причинами смерті ставали серцеві захворювання: як-то "параліч серцево-судинної системи" у Зерова, "інфаркт міокарда" у Сергія Остапенка чи "інфаркт серця" у Андрія Паніва", — коментує координатор Електронного архіву Денис Пасічник.

"Секретний" висновок про смерть Миколи Зерова
Джерело: ГДА СБУ

Матеріали службової кореспонденції показують, як віддавались вказівки про реєстрацію фіктивних причин та дат смерті.

Наприклад, серед опублікованих архівних матеріалів є звернення дружини Миколи Зерова, Софії, яка через 20 років після розстрілу чоловіка звернулась з проханням видати довідку про його смерть.

На що співробітники правоохоронних органів віддали розпорядження постфактум зареєструвати у паспортному столі смерть громадянина Зерова. При цьому там мало бути вказано, що літератор помер у 1941 році (а не від розстрілу у 1937-му) у місцях позбавлення волі. Офіційна причина смерті — параліч серцево-судинної системи.

Саме така довідка мала бути надіслана Софії Зеровій для надання у соціальні служби. Відповідні рішення викладені у секретному висновку, який підписали співробітники органів за погодженням заступника начальника УВД Ленобласті підполковника Єрмолаєва.

Заява Софії Зерової щодо довідки про смерть чоловіка
Заява Софії Зерової щодо довідки про смерть чоловіка
Джерело: ГДА СБУ

Однак були випадки, коли родичам вдавалось досягти вказування справжньої дати та причини смерті в документах. Сестра літератора Андрія Паніва, Клавдія Клименко, починаючи з 1937 року, писала в органи листи з проханнями надати їй інформацію про смерть брата і про обставини справи.

Їй кілька разів повідомляли офіційну причину смерті — інфаркт у 1942 році. Зрештою у 1989 році, після тривалих листувань з різними установами, їй вдалось досягнути того, щоб в органах реєстрації виправили інформацію у документах про смерть Паніва: вказали коректну дату і справжню причину смерті — розстріл.


Онлайн-колекцію "Приховування правди про жертв Великого терору" можна переглянути та завантажити за посиланням.

Більше документів про сталінські репресії 1937–1938 років на сайті Електронного архіву в розділі "Великий терор".



Електронний архів — Електронний архів Українського визвольного руху avr.org.ua є сервісом відкритого онлайн доступу до повнотекстових копій архівних матеріалів. Втілюється Центром досліджень визвольного руху за підтримки партнерів.

Тут у вільному доступі та у високій якості публікуються документи про український визвольних рух, матеріали з архівів КҐБ та інші тематичні колекції, присвячені історії ХХ століття. Зараз на сайті можна знайти більше 25 тисяч оцифрованих архівних документів, доступних для завантаження.

Чи здійснювала ОУН замах на Йозефа Геббельса?

У 2006 році в Україні вийшов доволі непогано зроблений десятисерійний документальний серіал Ігоря Кобріна «Собор на крові» про історію українського націоналістичного руху 1920-1940-х років. З нього можна отримати чимало цікавої інформації. Але навряд чи щось може зрівнятися за цікавістю з сенсаційною знахідкою творців серіалу: у червні 1934 році, здійснюючи вдалий атентат на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького, Організація українських націоналістів насправді мала на меті вбити... Йозефа Геббельса, який саме перебував 13-15 червня у Польщі з візитом!

Вбивства в Бабицях: авантюра з трагічним фіналом

Ввечері 2 липня 1951 року в школі чехословацького містечка Бабиці, де саме проходили партійні збори, пролунали постріли. Невелика група підпільців застрелила трьох функціонерів комуністичної партії. Постріли в школі стали кульмінацією історії, котра тягнулась декілька місяців і стала приводом для масового терору комуністичної партії проти місцевого населення.

Ніжин. Серпневі дні 1918-го

Влітку 1918 року на українсько-російському кордоні було неспокійно. На різних ділянках виникали локальні сутички. Більшовики намагались підривати Українську державу зсередини. У Чернігівській губернії одним із більшовицьких осередків стало село Жуківка

"У Москві все ретельніше готуються до війни": листи до шведської королеви Христини

Одним з найцікавіших періодів в історії України є, безумовно, 1649-1659 роки. Період Визвольної революції і війн з Річчю Посполитою та Московським царством. Діяльність гетьманів Богдана Хмельницького та Івана Виговського. Основні матеріали з історії цієї Доби зберігаються за кордоном, тому що Чигирин, Батурин і Глухів - козацькі столиці палали у вогні. Було б логічним шукати важливі документи у польських архівах.
Але там їх знайти неможливо, тому що шведська армія вивезла майже весь архів, давні видання і колекції до Швеції під час польсько-шведської війни у 1650-х роках - так званого "Потопу". Навіть оригінальні документи короля Владислава ІV досі зберігаються у Швеції