Спецпроект

«Прийшли непрофесійні люди…» - Дробович про Мемоірал «Бабин Яр»

Прийшли непрофесійні люди, які взагалі не розбираються ні в освіті, ні в меморіалізації, ані в музейній справі.

Днями на сайті Суспільного з'явилося велике інтерв'ю журналістки Дарії Гірної із очільником Українського інституту національної пам'яті Антоном Дробовичем. "Історична правда" публікує уривок із цього матеріалу про скандал довкола Меморіалу "Бабин Яр", Іллю Хржановського та фільм "Дау".

 
Антон Дробович

- Ви були освітнім керівником Меморіалу Бабин Яр в команді Яни Барінової, яка, власне, і пішла тому, що туди художнім керівником прийшов працювати скандальний російський кінорежисер Ілля Хржановський. Чи знайомі ви з ним особисто?

Так.

- Отже, ви з командою звільнилися через призначення Хржановського? Розкажіть, як це відбувалося?

Більшість з нас звільнилась, бо не поділяла цінності нової команди. Тут важливий нюанс: нам насправді ніхто не презентував ніяких цінностей, ми бачили чернетку візії, яка, до речі, нещодавно з'явилася у відкритому доступі.

По-перше, більшість нашої команди працювала зі смислами, незалежно від видів роботи, і не поділяла того, як і якими методами пропонують говорити.

По-друге, через саму манеру приходу нового керівництва: замість попередніх співбесід, які проводили не з усіма, було намагання знецінити всю пророблену роботу. Принаймі так я можу судити зі зворотного зв'язку від своїх колег. Когось хотіли зберегти, когось ні, але прагнули залишити мінімум людей. Усе це носило відбиток цього знецінення.

- Співбесіди з вами проводив Хржановський?

У тому числі Хржановський.

- А в чому полягало знецінення? Як це виглядало?

Людина може вам сказати: "А нащо ви це робили? Це ж такий єрундовий проєкт!" Ти кажеш: "Як це "єрундовий"? Тут вже є одна, дві, три… важливі цінності". І намагаєшся пояснити, в чому важливість проєкту. Але ті, кому ти це пояснюєш, часто взагалі не в контексті: вони не розуміють історії Голокосту.

Я вже мовчу про мову, як узагалі можна презентувати матеріал, а як не можна. Прийшли непрофесійні люди, які взагалі не розбираються ні в освіті, ні в меморіалізації, ані в музейній справі. Там був, наприклад, помічник режисера в театрі. Хороша, важлива робота, але…

- Їх привів Хржановський?

Так, це були консультанти, яких він залучав. Усі співбесіди, чесно кажучи, були торжеством аматорства і дуже неприємними за процедурою.

Сам Хржановський досить широкої ерудиції людина, і з ним можна було говорити більш-менш предметно, але все одно багато фахових деталей щодо теми меморіалізації, Бабиного Яру і Голокосту були йому невідомі.

- Ви цікавились тоді, чому його запросили?

Ілля Хржановський має амбіцію створити музей майбутнього – музей, якого ніхто у світі ще не створював. На його думку, US Holocaust Memorial MuseumPolin та інші музеї – це музеї минулого, їхній час минає, і має прийти на зміну музей майбутнього.

Меморіальний комплекс, який він хоче збудувати в Бабиному Яру, мав би містити граничний досвід, імерсивні практики, глибоке переживання. Наскільки я розумію, він переконав керівництво Центру, Наглядову Раду і донорів, що може створити такий музей.

- Ви дивилися цикл фільмів "ДАУ"? Як вам? Багатьох обурили прийоми, що їх режисер використовував у своєму проєкті. Правозахисники заявляють, що на майданчику порушували права людини.

Ні, в мене немає часу це дивитися, на жаль. Усі про це говорять, треба вже сісти й подивитися. Але наразі є пріоритетніші задачі, пов'язані зі збереженням пам'яті українського народу.

Читайте також: Скандальний фільм "Дау": кримінал, знущання над дітьми та позиція "Бабиного Яру"

- Були й ті, кого обурило, що громадянин РФ, російський режисер, формує історичну пам'ять українців про Голокост. Як ви ставитеся до того, що наратив навколо теми формує громадянин РФ, і українці мало що вирішують у цій ситуації?

Це дуже важливе і чутливе питання, щодо якого чомусь багато хто тягнеться до дуже простої відповіді. Україна – демократична, правова держава, яка поважає міжнародні норми, стандарти тощо. Будь-хто може приїхати в Україну, з будь-яким паспортом, і робити будь-що, що буде законно і прозоро.

Тому не проблема, що Ілля Хржановський – з Росії. Є багато порядних росіян, які поїхали з Росії і роблять щось хороше, в тому числі і в Україні.

Проблема в тому, що українське суспільство стурбоване непрозорістю процедур, мотивацією, і відчуває, що існує загроза. Що проєкт, який фінансується в тому числі російськими бізнесменами, може опинитися під впливом російських спецслужб, російського уряду тощо.

Тому тут є безпековий ризик, і питання не в національності, бо Україна – дуже ліберальна і толерантна країна. Питання в непрозорості, гуманітарних ризиках і нездатності відповісти на суспільні запити.

- Як вам концепт Меморіалу Іллі Хржановського, в якій глядач – учасник подій і переживань Голокосту, в якому меморіалізація формується як атракціон?

Одразу мушу сказати, що в Іллі Хржановського немає концепції взагалі. У нього є інтуїції, є скетч, набір асоціацій на тему Бабиного Яру, Голокосту і Геноциду. І те, що опублікувала Історична правда – це навіть не візія, це асоціативний документ, який створює настрій на тему Бабиного Яру.

Якщо хорошому студенту дати знайти щось на тему геноцидів, він вам скомпілює таку штуку. Це не візія, не концепція, а дуже сирий документ. Експерти, які вперше його побачили, розкритикували його саме за це.

Це такий величезний 200-сторінковий копіпаст на тему. До того ж у цього документу немає жодного офіційного статусу, і я б не рекомендував його серйозно аналізувати. З іншого боку – це все, що є.

- Критикували Хржановського і за начебто намагання змінити наратив, в якому українці несуть відповідальність за злочини нацистів.

Є така загроза, але, знову ж таки, немає жодного конкретного документу, який про це говорить. Річ у тім, що ми повинні пам'ятати: є фігура Хржановського, який є одним із десятків, сотень помітних діячів у сфері кінематографу. Він опинився в проєкті Бабин Яр. Бабин Яр був до Хржановського, Бабин Яр буде й після нього. Зараз просто в Бабин Яр, як у місце пам'яті, прилітає купа негативу, пов'язаного з Хржановським.

Він примагнітив купу агресії, злості, ненависті, в тому числі й тому, що він з цим працює і в цьому вариться. Звісно, зараз у ЗМІ фігурують імена Фрідмана, Пінчука, знущання над дітьми, свині, неонацисти. Але давайте не плутати: Хржановський не дорівнює Бабиному Яру. Це різні речі, й нам їх треба розрізняти.

Культурні діячі підписали листа з вимогою звільнити Хржановського. Чи вам пропонували підписати цей лист і чи ви будете його підписувати?

Ні, мені не пропонували це підписати і насправді тут велике питання, чи представники органів влади мали б це робити. Ми мусимо розуміти, що держава – це арбітр, в тому числі суспільних процесів, і державні органи повинні зберігати розумну межу нейтралітету.

Коли є очевидні речі, вироки судів або рекомендації спецслужб – вони є для державних органів мотивом, щоб діяти. Можливо, навіть у жорсткіший спосіб, ніж просто щось підписати.

- На вашу думку, чи має бути офіційна позиція ІНП в цій ситуації і чи вона з'явиться?

Позиція ІНП буде, коли справа дійде до конкретики. Поки що є режисер з певною репутацією, проєкт, в якому нічого не зроблено, і нова команда, яка прийшла та нічого не зробила.

- Що ви вкладаєте в конкретику? Що має статися, щоб ви виступили із заявою в цій ситуації?

Я особисто свою позицію готую, вона найближчим часом вийде. Як людина, що працює в цій сфері і знайома з усіма сторонами, – як з тими, хто за, так і з тими, хто проти, – мій стейтмент буде.

Це буде не заява від імені Інституту, а моя особиста. З іншого боку, з'явиться частина моєї експертизи як голови ІНП, з якої буде все зрозуміло.

- Коли ви опублікуєте вашу реакцію?

Може, наступного тижня. Скоро 8-9 травня, ми зараз зосереджені на цьому фронті. І якщо відповідати на кожну скандальну ініціативу, пов'язану з новою командою Меморіалу Бабин Яр, то можна тільки на цьому й зосередитися останніми тижнями. Я б не хотів як держслужбовець витрачати час на такі речі, а не на фактичну роботу.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка