Спецпроект

Леонід Кравчук увійшов до Наглядової ради Меморіального центру «Бабин Яр»

Перший президент України Леонід Кравчук поповнив склад Наглядової ради Благодійного фонду Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (BYHMC).

Як повідомляє Jewish.org.ua, Кравчук став п'ятнадцятим членом цього органу.

 

Леонід Кравчук долучився до членів Наглядової ради як державний і громадський діяч, політик, науковець і дипломат найвищого рівня. До того ж свого часу саме він проголосив історичну промову у контексті переосмислення і дослідження теми Голокосту.

Леонід Кравчук як голова Верховної Ради вибачився у 1991 році у Бабиному Яру перед єврейським народом від імені українського за участь окремих українців у Голокості.

Окрім Леоніда Кравчука, до складу Наглядової ради Благодійного фонду Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" входять такі видатні особистості, як нобелівська лауреатка з літератури Світлана Алексієвич, колишній віце-канцлер Німеччини Йошка Фішер, американський політик Джо Ліберман, екс-президент Польщі Александр Кваснєвський та генеральна директорка ЮНЕСКО у 2009 – 2017 роках Ірина Бокова.

На рівні функцій Наглядова рада здійснює контроль за діяльністю Фонду і консультує Раду директорів як окремий і незалежний від неї орган.

Водночас за інформацією поширеною Головою Українського інституту національної пам'яті Антоном Дробовичем, Кравчук увійшов до складу ради, бо "...не може бути на одній території двох музеїв на одну і ту саму тему, - приватного та державного, - і що він став членом наглядової ради, щоб переконати інших учасників приватного проєкту підтримувати створення державного музею."

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?