У Білорусі вшанували пам’ять головного героя зустрічі на Ельбі 1945-го року – українця Сільвашка

Посол України в Республіці Білорусь Ігор Кизим разом з Повіреною у справах США в Республіці Білорусь Дженіфер Мур та Заступником міністра закордонних справ Білорусі Олегом Кравченко відвідали кладовище «Міхановичи» поблизу Мінська, де похований головний герой знаменитої зустрічі на Ельбі 1945 року українець Олександр Сільвашко.

Про це повідомляється на сайті українського дипвідомства.

 

"Представники трьох країн вшанували пам'ять Олександра Сільвашка, поклавши квіти до могили знаменитого українця та його дружини", - йдеться у повідомленні.

Разом з представниками Посольств та МЗС Білорусі могилу батька відвідала і донька Олександра Сільвашка – Тетяна.

В контексті заходів, які проводяться Посольством з нагоди 75-ї річниці завершення Другої світової війни, найближчим часом у музеї агромістечка Мороч, де довгий час жив та працював Олександр Сільвашко, відкриється підготовлена Посольством України фотовиставка, присвячена українцям, які визволяли Білорусь від нацистів у 1941-1945 рр.

Декілька стендів експозиції предметно розкажуть про Оaлександра Сільвашка та його бойовий шлях.

"Посольство України в Білорусі і надалі вшановуватиме пам'ять видатних українців, чия доля пов'язує Україну та Білорусь, а життєвий шлях є прикладом наслідування для майбутніх поколінь. Зокрема, учасників Другої світової війни, таких як Олександр Сільвашко", - йдеться у публікації.

 

ДОВІДКА. Олександр Сільвашко – легендарний українець, який прожив значну частину життя у Білорусі. Народився 1922 р. в селі Кавунівка Шполянського району Черкаської області. До Другої світової війни працював на Черкащині.

З 1941 р. боровся з нацистами у рядах партизанів. У 1943 р. влився до лав 58-ї гвардійської дивізії. Учасник боїв на переправах через ріки Буг, Дніпро, Вісла та Одер, під час яких отримав важкі поранення. Мав бойові нагороди.

Весною 1945-го у складі 1-го Українського фронту дійшов до річки Ельба, де поблизу міста Торгау 25 квітня 1945 року відбулась зустріч передових розвідувальних груп радянських та американських військ.

Цього дня саме командир групи, лейтенант Олександр Сільвашко першим потиснув руку лейтенанту армії США Уільяму Робертсону на напівзруйнованому мосту через Ельбу.

Після закінчення війни Олександр Сільвашко разом з дружиною та донькою переїхав до Білорусі, працював вчителем історії, був директором учбових закладів у Клецькому районі Мінської області.

Завдяки його енергії та зусиллям в той складний час у Білорусі було відновлено та побудовано декілька нових шкіл. Восени 2010 року його не стало.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.