Спецпроект

Зеленський підтримав будівництво меморіалу Голокосту "Бабин Яр"

Президент України Володимир Зеленський під час онлайн-зустрічі із членами наглядової ради фонду Меморіал Голокосту «Бабин Яр» підтримав будівництво майбутнього Меморіального Центру у Києві. Раніше проєкт Меморіалу викликав критику у суспільстві.

Про це повідомляє пресслужба Фонду.

 

"Багато українців носять високе звання "Праведника народів світу". Це українці, які часто ціною власного життя, рятували євреїв у Голокост. Створення меморіалу — дуже важливе для нашої країни. В її історії — було багато трагічних сторінок. Однак, ми маємо пам'ятати про них, розповідати своїм наступним поколінням", — заявив Зеленський.

Своєю чергою, голова наглядової ради Фонду Натан Щаранський зазначив, що історія Бабиного Яру важлива не лише для єврейського народу.

"У нас однакові цілі — боротися за свободу і демократію наших народів. Ця ініціатива — не просто пам'ятник, це буде визначний меморіал де буде і музей, і центр дослідження, що сприятиме підвищенню толерантності в суспільстві та матиме глобальне значення для позиціонування України в світі та міжнародного визнання", — зазначив він.

Водночас президент Всесвітнього єврейського конгресу Рональд Лаудер наголосив, що майбутній Меморіал "має давати відвідувачам чітку відповідь на питання, що таке антисемітизм".

"Це третє покоління, яке знає про Голокост. Але якщо про Аушвіц знають майже всі, то історія Бабиного Яру молоді майже невідома. Я хочу, щоб приїжджали до Києва побачити Меморіал "Бабин Яр", щоб зрозуміти, що тут сталося", — зазначив він.


Читайте також: Бабин Яр. Музей жахів режисера Хржановського

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками