УІНП запустив просвітницьку кампанію #ПівденьБезМіфів

Кампанія покликана розповісти історичні факти про степову Україну, зокрема висвітлити внесок українських козаків та кримських татар у розвиток краю. Стартувала кампанія з анімаційного ролика про Одесу

Інформаційно-просвітницька кампанія "Південь без міфів" покликана вивести історію Північного Причорномор'я за межі поширеного російського імперського дискурсу. Адже об'єктивна історія краю охоплює також історію Кримського ханства і Речі Посполитої, козацьке освоєння степових просторів.

На жаль, ці наративи маловідомі в українському суспільстві. Наприклад, що задовго до приходу Російської імперії, в причорноморських степах розвивались міста і йшла жвава торгівля.

Натомість, починаючи з часів правління Катерини II, активно впроваджувався колонізаційний дискурс про те, що на простори Північного Причорномор'я цивілізацію принесла саме Росія, яка відвоювала ці землі в Османської імперії. Так виник концепт "Новоросії" як нових освоєних імперією земель.

Під цей концепт сформували міфи про заснування Російською імперією міст краю. Щоб укорінити ці міфи, імперська влада перейменовувала міста регіону. Одеса є прикладом такого перейменування. Місто було відоме ще з XV століття як Кочубіїв, пізніше Хаджибей і лише наприкінці XVIII століття указом Катерини II перейменоване в Одесу.

Сучасна Росія використовує цю імперську міфологію для виправдання своєї агресії проти України.

 

"Ідея з хіп-хопом та анімацією полягає у тому, щоб у зрозумілий для молодої аудиторії спосіб донести невідомі та малодосліджені факти з історії степової України.

Тому козаки у нас сканують QR-коди, щоб дізнатися інформацію про територію, куди вони в'їжджають, купці замовляють послуги охорони, переправи через річку та ночівлі онлайн, а полковники у паланці (адміністративна одиниця Січі) рекламують себе з білбордів. Попри легкий стиль, відео базується на фактах та конкретних історичних дослідженнях.

За що дякуємо групі істориків, котрі допомагали нам з верифікацією, зокрема доценту кафедри історії України з Дніпровського національного університету імені О.Гончара Олегові Репану", – розповідає про проєкт його ініціатор, заступник голови УІНП Володимир Тиліщак.

Надалі в рамках кампанії УІНП планує створення роликів інших форматів, відеолекцій про історію південної України, друк і поширення тематичних видань. А також у місті Дніпрі відбудеться наукова конференція про історію Півдня України, в якій візьмуть участь провідні українські дослідники.

Розробляла ролик студія Young & Hungry production.

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"