Трагедія Бабиного Яру – це частина української історичної пам’яті

Українські євреї звернулися до громадянського суспільства України із закликом нарешті усвідомити трагедію Бабиного Яру як частину української історії та української історичної пам’яті

Про це повідомляє Укрінформ із посиланням на газету День, де звернення і було викладене.

Автори Звернення висловили рішучу незгоду з проєктом Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр", ініційованим та фінансованим російськими мільярдерами, як таким, що має стати зброєю для російської пропаганди у її прагненні дискредитувати нашу державу у світі.

 

Вони закликали підтримати розроблений українськими істориками державний проєкт комплексної  меморіалізації Бабиного Яру, який прагне гідно вшанувати пам'ять про всі жертви цього трагічного місця.

Люди, які вже підтримали Звернення, не дуже сподіваються на розуміння та допомогу з боку нинішньої влади, тому це звернення спрямоване до українського громадянського суспільства, яке є надійнішим чинником цивілізованого майбутнього України.

Звернення підписали понад 160 українських євреїв, які сьогодні мешкають як в Україні, так і в Ізраїлі, Канаді, Нідерландах, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, Чехії. Зокрема, Галина Акерман, Марк Бєлорусець, Валерія Богуславська, Матвій Вайсберг, Карл Волох, Михайло Гершензон, Семен Глузман, Павло Гольдін, Ігор Гольфман, Максим Гон, Георгій Духовичний, Євген Захаров, Йосиф Зісельс, Дмитро Кімельфельд, Ірина Климова, рав Моше Колєснік, Тимур Литовченко, Михайло Міцель, Євген Монастирський, Віталій Нахманович, Олександр Пасхавер, Йоханан Петровський-Штерн, Анатолій Подольський, Віталій Портников, Сергій Тихий, Броніслав Тутельман, Артур Фредекінд, Натан Хазін, Борис Херсонський, Ашер Йосеф Черкаський, Велвл Чернін.

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.