Суд заборонив називати Медведчука "шісткою"

За позовом Віктора Медведчука суд заборонив книжку "Справа Василя Стуса" з "Бібліотеки Історичної правди"

Суддя Заставенко ухвалила рішення щодо позову Медведчука проти книжки "Справа Василя Стуса".

Позов задоволено частково.

Недостовірні, за рішенням суду, фрази:

"…чи була можливість у Стуса обрати "менше зло". Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук"

"… Медведчук на суді визнав, що всі "злочини", нібито вчинені його підзахисним, "заслуговують на покарання""

"… він фактично підтримував звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?"

Фрази, які порушують особисте немайнове право Медведчука на використання власного імені:

"… - розпинав поета, - призначений державою адвокат Медведчук"

"… шістка комуністичної системи Медведчук…"

"Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?"

Також суд зобов'язав Вахтанга Кіпіані видалити із книги "інформацію про особу Медведчука Віктора Володимировича". До моменту вилучення видавництво Віватта автор не можуть розповсюджувати надрукований тираж.

При поширенні інформації про книжку "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані не може згадувати про Медведчука.

 
 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.