Суд заборонив називати Медведчука "шісткою"

За позовом Віктора Медведчука суд заборонив книжку "Справа Василя Стуса" з "Бібліотеки Історичної правди"

Суддя Заставенко ухвалила рішення щодо позову Медведчука проти книжки "Справа Василя Стуса".

Позов задоволено частково.

Недостовірні, за рішенням суду, фрази:

"…чи була можливість у Стуса обрати "менше зло". Проте є фактом, що наданого, підтримуваного держбезпекою адвоката звали Віктор Медведчук"

"… Медведчук на суді визнав, що всі "злочини", нібито вчинені його підзахисним, "заслуговують на покарання""

"… він фактично підтримував звинувачення. Навіщо прокурори, коли є такі безвідмовні адвокати?"

Фрази, які порушують особисте немайнове право Медведчука на використання власного імені:

"… - розпинав поета, - призначений державою адвокат Медведчук"

"… шістка комуністичної системи Медведчук…"

"Злочин перед поетом юрист Медведчук здійснив ще й тим, що не повідомив родині про початок розгляду справи… Боявся КГБ чи просто завжди був циніком і аморальним типом?"

Також суд зобов'язав Вахтанга Кіпіані видалити із книги "інформацію про особу Медведчука Віктора Володимировича". До моменту вилучення видавництво Віватта автор не можуть розповсюджувати надрукований тираж.

При поширенні інформації про книжку "Справа Василя Стуса" Вахтанг Кіпіані не може згадувати про Медведчука.

 
 

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками