Інститут нацпам'яті випустив календар про українських жінок ХХ століття

«Українські жінки ХХ століття» - це зручний настільний календар на 2021 рік, який розповідає історії українських жінок, які у різний спосіб вплинули на становлення та розвиток української державності або здійснили вагомий внесок у розвиток української науки, культури, освіти чи інші визначні досягнення наприкінці ХІХ – ХХ століттях.

Про це йдеться на сторінці УІНП.

 

"Героїні календаря в різний спосіб стали на захист української державності під час Перших (1917-1921 роки) та Других визвольних змагань (кін. 1930-х - 1950-ті роки).

До календаря увійшли 12 ювілярок, які є особливими для історії України. Ці жінки різні за походженням, віком, освітою, професію. Об'єднує їх те, що вони не залишилися осторонь суспільних та політичних процесів і подій, які відбувалися на українських землях протягом ХХ століття.

Вони з яскравою громадянською проукраїнською позицією, переважно активістки жіночого руху, правозахисниці та політичні діячки. Це представниці різних поколінь українок, які щоденно виборювали право відбутися і ставали взірцем для інших", - розповідає авторка проєкту та співробітниця УІНП Наталя Слобожаніна.

Кожен місяць в календарі присвячені одній українській діячці за принципом хронологічного відбору за круглими та напівкруглими датами року народження. Серед героїнь календаря політикеса Олена Левчанівська, освітянки Христина Алчевська й Софія Русова, військовичка Софія Галечко, громадські діячки та письменниці – Дніпрова Чайка, Олена Теліга, Марія Бачинська-Донцова та інші.

Календар буде цікавий працівникам закладів науки, культури та освіти, представницям жіночих громадських організацій та інших установ і громадських організацій, та просто зацікавленим гендерною тематикою.


Авторка проєкту: Наталія Слобожаніна


Подяка за консультації: Оксані Кісь та Володимиру Бірчаку


Дизайн: Ярослав Копаниця


Завантажити електронну версію календаря можна за посиланням.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.