Судовий процес за позовом Портнова і є війною за пам’ять – Дробович

Ситуація з рішенням Окружного адмінсуду Києва, який за позовом Андрія Портнова зобов'язав Міністерство освіти переглянути підручник з історії щодо висвітлення подій Революції гідності, є ніщо інше, як війна за пам’ять.

На цьому наголосив під час пресконференції в Укрінформі кандидат філософських наук голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович.

 

"Є війна пам'ятей, а є війна за пам'ять – що пам'ятати. Свіжий приклад. Є у нас такий пан Портнов, який великий симпатик Росії, він дуже не любить Революцію гідності.

Ось найсвіжіший кейс – суд, в якому він вимагає від Міністерства освіти переглянути шкільні підручники 5-11 класу, щоб там не було згадки про Революцію гідності в такій тональності, яка йому не подобається. Ця війна – за пам'ять, тому що це про встановлення істини, що ж там відбулося.

Йому, звісно, хотілось би бачити, що не озброєні чоловіки-"беркутівці" вбивали мирних громадян. Йому хотілось би бачити якусь іншу історію, яка виставляла би тих людей, що були жертвами сваволі Януковича, навпаки, поганцями", - сказав Дробович.

Він додав, що це війна за пам'ять, яка точиться тут і тепер, в Україні.

"Всім раджу почитати рішення суду, подивитися прізвища суддів, щоб знати, хто в цій країні що робить. Щоб пам'ятати, що таке відбувається". – зазначив голова УІНП.

Дробович зауважив, що це війна не тільки на рівні підручників, а на рівні справедливості.

"Ні по одному з "беркутівців" ще немає рішення суду, який напише, що – "Беркут", такий підрозділ, вбивав громадян. Немає рішення суду, в якому іменем України це було б визнано на юридичному рівні. Це проблема не тільки юридична, а й проблема з пам'яттю", - підкреслив голова УІНП.


Нагадуємо
, що Окружний адміністративний суд Києва 21 січня задовольнив позов колишнього заступника глави Адміністрації президента Андрія Портнова і зобов'язав Міністерство освіти і науки переглянути підручник з історії України щодо висвітлення подій Революції гідності.

Рішенням суду МОН зобов'язали переглянути підручники для 5 і 11 класів з історії України для установ загальної середньої освіти, надруковані в 2018 і 2019 роках.

У рішенні суду не згадується ім'я Портнова, проте він у Фейсбуці написав, що 21 січня ОАСК ухвалив рішення за його позовом до Міносвіти.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.