IN MEMORIAM: у США помер голова Світової ліги українських політичних в’язнів Богдан Качор

22 лютого 2021 року у США на 97-му році життя відійшов у вічність Богдан Качор, – голова Світової ліги українських політичних в’язнів, останній бандерівець-в‘язень Аушвіцу (табірний номер 154754)

Народився світлої пам'яті Богдан Качор 14 листопада 1924 року у с. Лешнів Бродівського повіту (тепер – Золочівського району Львівської області) у сім'ї місцевих селян. Після закінчення народної школи навчався у Бродах, де здобув середню освіту.

В 1942–1943 рр., в часи німецької окупації, навчався у Бродівській торговельній школі, яку проте закінчити не вдалося через арешт. Був членом Юнацтва ОУН. Влітку 1943 р., під час перевезення націоналістичної літератури, заарештований гестапо.

На початку жовтня 1943 р. етапований до нацистського концентраційного табору Аушвіц (біля м. Освенцім на півдні Польщі), у січні 1945 року переведений до концтабору Маутгаузен, а в квітні – до табору Ебензе.

Впродовж 1945–1948 рр. перебував у таборах для переміщених осіб у Західній Німеччині. Поступає на навчання в Українську Високу Економічну Школу, де отримав звання інженера-економіста.

У 1948 р. переїхав в Аргентину. Одружився з Іванкою Вітошинською, з якою виховали двох дітей – Софію та Івана.

Він був одним із співзасновників Спілки української молоді в Аргентині, головою Центрального товариства "Просвіта" в Буенос-Айресі, активним членом Товариства української студіюючої молоді ім. М. Міхновського, співзасновником і скарбником Українського інформативно-видавничого інституту, який видавав журнал "Вільна Україна" та книжки іспанською мовою про визвольну боротьбу в Україні, організатором кооперативу "Фортуна".

У 1975 р. переїхав до США, де відразу включився у громадсько-політичне життя тутешньої української діаспори. Понад двадцять років очолював відділ Організації оборони чотирьох свобід України в Нью-Йорку, довший час був секретарем її Головної Управи.

Від часу побуту у США п. Богдан належав до Управи Фундації Українського вільного університету в Нью-Йорку.

Богдан Качор відомий своєю добродійною та меценатською діяльність. Брав дієву участь у побудові пам'ятників Тарасу Шевченкові в Буенос-Айресі (Аргентина) та в Енкарнасіоні (Парагвай), воїнам ОУН–УПА на цвинтарі Святого Духа в Гемтонбурзі (США), Петрові Федуну – "Полтаві" у Бродах Львівської обл., Степанові Бандері у Бучачі Тернопільської обл., виданні книжок, зокрема, двох томів праць провідного ідеолога збройного підпілля ОУН П. Федуна – "Полтави" та багатьох інших проєктах.

 

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…

Генерал Олександр Удовиченко. Представник розвідки УНР у Франції

Генерал-полковник Армії УНР Олександр Удовиченко по праву входить до військової еліти Української революції 1917–1921 років. Він командував Третьою залізною стрілецькою дивізією, що вважалася однією з найбоєздатніших частин Армії УНР, обіймав низку інших відповідальних посад в українській армії і зажив слави вмілого й відважного командира.

Забути майдан?

«Ніколи більше», «Ми завжди пам’ятатимемо» – слова, які найчастіше чуємо у громадянських епітафіях, політичних заявах, телевізійних новинах, на комеморативних церемоніях, у меморіальному, музейному чи освітньому просторі

Неофіти українства: Софія Русова

Українці, які зреклися своєї мови та історії, на жаль, не є чимось винятковим для нашого народу. Таких було багато і триста, і сто років тому. Вистачає їх в Україні й сьогодні. З іншого боку ми дуже мало знаємо і говоримо про тих, хто, не будучи українцем за походженням, став ним за переконанням. Таких людей в нашій історії було чимало. Зазвичай ми якось буденно констатуємо неукраїнське походження окремих представників української еліти, згадуємо про це якось між іншим, як про таку собі дивакуватість - от, мовляв, і таке буває