Суд США зобовʼязав Північну Корею виплатити $2,3 млрд команді корабля USS Pueblo

Суд США зобовʼязав Північну Корею виплатити 2,3 мільярда доларів членам екіпажу військового корабля USS Pueblo, який був захоплений корейцями в 1968 році. Суд постановив, що колишня команда корабля і члени їх сімей, якщо моряк вже помер, мають право на компенсацію від Пхеньяну за «біль і страждання».

Про це повідомляє CNN.

 

Позов проти КНДР був поданий в лютому 2018 року. До суду звернулися понад сто осіб. Рішення суд виніс 16 лютого цього року. Зазвичай іноземні уряди мають імунітет від позовів в судах США, але 2016 році Конгрес зробив виняток для країн-спонсорів тероризму, що дозволило членам екіпажу USS Pueblo подати позов.

Поки не ясно, яким чином буде відшкодування збитків. Пхеньян не був представлений в цій справі і завжди стверджував, що USS Pueblo займався шпигунством. Рішення суду проте дозволяє позивачам подати заявки на виплати в США за законом про правосуддя для жертв тероризму.

На сьогодні USS Pueblo технічно перебуває в складі Військово-морських сил США, але за фактом корабель — експонат музею пропаганди в Пхеньяні.


Розвідувальний корабель USS Pueblo був захоплений 23 січня 1968 року військовими Північної Кореї в міжнародних водах. 83 члена екіпажу були взяті в полон, де провели 11 місяців. Північна Корея звільнила екіпаж 23 грудня, але корабель не віддала.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.