Музей Сковороди планують внести в програму «Велика реставрація»

Три об'єкти Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди можуть внести в програму "Велика реставрація".

Про це повідомляє канал "Дом".

 

Комплекс розташований у селі Сковородинівка на Харківщині, де український філософ Григорій Сковорода провів останні роки життя і був похований. Музей давно не ремонтували, він перебуває в аварійному стані.

Директор Національного літературно-меморіального музею Наталя Мицай показала кореспондентам "Дому" дерев'яну комору, побудовану без жодного цвяха ще в ХIX столітті. Вона закрита для відвідувачів — є небезпека обвалення покрівлі. Приміщення потребує термінової реставрації.

"Ми, наскільки могли, його відремонтували, в деяких місцях прогнили стіни, потрібно замінювати цоколь, фундамент зміцнювати. І, звичайно ж, зберегти деревину, ту, яка залишилася на сьогодні ще цілою", — розповіла директор музею.

У будівлі керуючого маєтком — зараз місцевий клуб. А в кінці ХIX століття його використовували як ковальську майстерню, пекарню, їдальню. Тут же були приміщення для прислуги. Нещодавно в будівлі почала осипатися стеля і тріскатися підлога.

Співробітники установи підготували проєкт реставрації ще 9 років тому. Подавали заявку на грант, але грошей так і не отримали.

На території комплексу є ще одна пам'ятка — дуб, під яким любив відпочивати і працювати Григорій Сковорода. Співробітники музею написали сотні листів до Міністерства культури з проханням врятувати реліквію.

"Результатом таких листів стало включення нашого музею в програму президента України і уряду "Велика реставрація", куди внесено понад 150 об'єктів", — розповіла заступник директора музею Наталя Баско.

Сума, необхідна для реставрації, — понад 50 млн грн. Проєктну документацію допомагали готувати в Харківській ОДА.

Якщо об'єкт пройде відбір — планують все відремонтувати до 2022 року: до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди.

Крім музею у Сковородинівці, Харківська область планує подати для участі в конкурсі "Велика реставрація" ще 10 об'єктів, серед яких — Шарівський палацово-парковий комплекс "Садиба", штаби військових поселень у Чугуєві, Пархомівський художній музей.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».

Реакція киян на аварію Чорнобильської АЕС та її наслідки

Безпрецедентна техногенна катастрофа, що сталася в ніч на 26 квітня 1986 року на 4-му блоці ЧАЕС надала поштовх для «тектонічних» національних, соціальних та політичних процесів в українському суспільстві. Від початку, потенційна загроза життю та здоров’ю мешканців столичного мегаполісу викликала у них не просто стурбованість і невдоволення, а і, досить, нелояльні до влади закиди. Населення, активно реагувало на подію та її наслідки, а, особливо гостро, в травні того року.

Як українські націоналісти 1 травня святкували в рідному місті Путіна

Первинно 1 травня, як міжнародний день боротьби за права робітників, встановив ІІ Соціалістичний інтернаціонал у 1889 р. Усі українські партії початку XX століття вважали себе частиною соціалістичного руху. Включно із націоналістичною Українською Народною Партією (УНП), створеною М.Міхновським. До того, як російські комуністи та німецькі нацисти поставили «свято праці» на службу своїм ідеологіям, українські націоналісти виводили українців 1 травня на демонстрації, але виключно під синьо-жовтими прапорами. За право українських робітників на власну українську державу.

Чеський Нобель: Ярослав Сейферт

Телеведучий державного телебачення Чехословаччини, сидячи на невиразному блакитному тлі в студії, так само невиразно вичавив з себе повідомлення: «Сьогодні в Стокгольмі вручили Нобелівську премію з літератури також народному митцеві Ярославові Сейферту». Надворі був 1984 рік, і реверанс Нобелівського комітету в бік письменника соціалістичної Чехословаччини був для пізньо-тоталітарного режиму радше проблемою, ніж визнанням