Тернопіль ініціює міжнародну конференцію, щоб спростувати комуністичні міфи про українських героїв

У Тернополі планується провести міжнародну конференцію, мета якої – спростувати комуністичні міфи про українських героїв, зокрема, Романа Шухевича.

Про це повідомляється у Фейсбуці міського голови Тернополя Сергія Надала.

 

"Обговорення цієї теми вийшло за межі України. Деякі іноземні політики дозволили собі ряд неприпустимих висловлювань на адресу українських героїв…

Сьогодні з головою Польського культурно-освітнього товариства Тернопільської області Петром Фризом обговорили деякі аспекти україно-польської співпраці. Домовилися про проведення у Тернополі Міжнародної наукової конференції, яка має на меті спростувати комуністичні міфи щодо українських героїв", - написав Надал.

Про дату проведення конференції буде повідомлено додатково.

За словами Надала, десятиліттями працювала комуністична машина пропаганди і знищення всього українського. Роками радянські історики переписували історію України, щоб заплямувати репутацію, спотворити образ українських воїнів. І це стосується історії не лише УПА, а ще часів Київської Русі, Гетьманщини.


Нагадуємо, що Інститут національної пам'яті Польщі висловив офіційний протест щодо присвоєння міському стадіону в Тернополі імені командувача УПА Романа Шухевича.

Водночас, мер польського міста Замость заявив, що через рішення Тернопільської міської ради про присвоєння центральному стадіону імені Шухевича місто припиняє спільну з Тернополем реалізацію європейського гранту на майже 69 тис євро.

5 березня 2021 року сесія Тернопільської міської ради прийняла рішення про присвоєння міському стадіону імені головного командувача Української повстанської армії Романа Шухевича.

Згодом посол Ізраїлю в Україні засудив присвоєння стадіону у Тернополі імені Шухевича.

В українському МЗС у відповідь на заяву дипломата заявили, що збереження національної пам'яті українського народу залишається одним з пріоритетів державної політики України, і дискусії у цій сфері мають проходити на рівні істориків. "Натомість дипломатам слід працювати над зміцненням відносин дружби і взаємної поваги між народами, а не навпаки", наголосив речник Міністерства закордонних справ України Олег Ніколенко.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».