Проблема не в Шухевичі

Важливо чітко розуміти, що хамські заяви польських посадовців щодо борців за незалежність України є безпідставним і грубим втручанням у наші внутрішні справи

 

Не може бути й мови про жодну "провину" українців у цій ситуації чи потребу в будь-якій формі загравати з тими, хто вдається до цих випадів.

Це саме стосується і нинішнього посла Ізраїлю з його регулярними хамськими заявами в дусі московської пропаганди.

Більша частина вулиць та інших об'єктів, які мають ім'я Романа Шухевича (як і Степана Бандери) отримала ці назви в 1990х роках. Ці назви давалися на Галичині й Волині, територіях пам'ять про які була живою у багатьох поляків як про колишню частину польської держави. Однак до жодних випадів у бік України через це польські посадовці не вдавалися.

Те саме тривало і в 2000х роках. Ні Польща, ні Ізраїль не вказували Україні, яких героїв нам шанувати і чиїми іменами називати вулиці. Звичайно, у тій же Польщі завжди були сили, які намагалися роздмухувати антиукраїнську істерію, але вони завжди залишалися маргіналами.

Кожен, хто спостерігав за ставленням польських діячів до вшанування борців за незалежність України, пам'ятає, що деградація польського політикуму почалася з 2007-2008 року після того, як москва розгорнула шалену кампанію з дискредитації УПА, особисто Шухевича і українського національно-визвольного руху взагалі.

До цієї кампанії, яка, вочевидь, була частиною стратегії з недопущення руху України в НАТО й підготовки до майбутньої російської агресії, була активно залучена московська агентура як у Польщі, так і в самій Україні, яка нагнітала теми "Волинської різанини" і буцімто антисемітизму українців.

Але ключовий злам у поведінці польських посадовців і політиків стався в 2015-16 роках і пов'язаний з подіями в Польщі, а не в Україні. Для своєї перемоги на виборах 2015 року партія "Право і справедливість" вирішила перейти червоні лінії і розіграти карту антиукраїнської істерії в політиці національної пам'яті.

Саме діячі ПІСу, які обійняли посади у польській владі після цих виборів, зробили нападки на українських героїв складовою державної політики Польщі. Вони піднесли це шовіністичне хамство і втручання у наші внутрішні справи на рівень офіційних заяв і навіть законодавчих актів.

Наші герої, які не турбували польську владу ні в 1990х, ні в 2000х, різко стурбували її в 2015-16 роках.

Жодному польському посадовцю й на думку не спало робити якісь дурні заяви, коли в Тернополі з'явилася вулиця імені Шухевича, однак тепер ми бачимо цілу низку таких заяв через найменування іменем Шухевича стадіону в тому ж Тернополі.

Важливо чітко розуміти - проблема не в Шухевичі, і взагалі не в Україні, де як давалися назви якимось об'єктам на честь діячів УПА 25 чи 15 років тому, так даються зараз і даватимуться в майбутньому.

Проблема - у самій польській владі. Переконавши значну частину польського суспільства в тому, що Польща має право вказувати українцям, кого і як з борців за волю України їм шанувати, Ярослав Качинський і його партія зробили такі дії елементом своєї популістичної політики.

На жаль, одна частина польської еліти, яка розуміла неприйнятність такої політики, загинула в авіакатастрофі під Смоленськом (у тому числі президент Лех Качинський, який був значно адекватнішим за свого брата). Інша - в особі Дональда Туска та решти представників ліберальних сил - упродовж останніх 6 років перебуває в опозиції.

Відмова від вшанування борців за незалежність України означала б зневагу до самої незалежності. І навіть якби якимось ідіотам в українській владі спало на думку загравати в цьому питанні з іноземними посадовцями, українське суспільство швидко вказало б таким ідіотам шлях на Ростов до їхніх папєрєдніков.

Попри всю важливість дружніх стосунків з Польщею (як і з Ізраїлем) керівництво України і наше МЗС має дуже жорстко і недвозначно припиняти будь-які спроби вчити українців, яких героїв і як нам шанувати.






Едуард Андрющенко: КГБ УРСР про візит принца Філіпа до Києва

Філіп, герцог Единбурзький, який помер 9 квітня 2021 року, майже півстоліття тому відвідав Київ. Це був перший в історії візит члена британської королівської родини в Україну. 5-9 вересня 1973 року українська столиця приймала чемпіонат Європи з кінного спорту. Філіп не лише був відомим шанувальником цього виду спорту, а й очолював світову федерацію. Взяти участь у змагання прибула і його донька - принцеса Анна

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: дні коротшають, а погода холоднішає

Море не виказує охоти замерзати навіть за тихої погоди. Сьогодні знову сильний східний вітер. Скидається на те, що доведеться тут іще затриматись. Тяжко, тяжко, але жити можна – а це вже щось. Не сильно здивуюся, якщо доведеться чекати тут до травня.

Володимир Володько: Храм гетьмана та короля

Є на мапі України місця, що уособлюють собою точки біфуркації нашої історії. Саме там в певний момент відбуваються події, що змінюють майбутнє. Не надто часто вони залишають по собі видимі сліди, на які ми можемо поглянути крізь час. Більш ніж три століття тому на території сучасного села Дігтярівка на Чернігівщині сталася епохальна для України зустріч гетьмана Івана Мазепи та короля Швеції Карла ХІІ. Нам дуже пощастило, що до наших днів зберігсянімий свідок тих подій – Покровська церква. Але чи житиме вона в майбутньому? Сьогодні це залежить від здатності світської та духовної влади захистити та відновити пам’ятку.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: Потепління

Два дні стояла навдивовижу тепла погода, небо оповите хмарами, сніжить, вітер легенький. Вчора вночі хмари розійшлися під південним вітром, а сьогодні зранку всюди навкруг нас відкрите море. Розчаровує, що крига уперто не хоче затримуватися; з іншого боку можна припустити, що вода все одно поступово охолоджується, тож щодня кризі утворюватися дедалі легше: сонце, здається, геть утратило сили, та все ж десь опівдні його промені все одно трохи прогрівають поверхню води.