У вільному доступі виклали документи зі справи художника-бойчукіста Івана Липківського

Художника розстріляли у 1937 році, звинувативши у належності до націонал-фашистської організації.

Колекцію з 46 документів публікує Центр досліджень визвольного руху спільно з Архівом служби безпеки України на сайті Електронного архіву Українського визвольного руху.

 

До збірки увійшли:

  • анкета арештованого художника;

  • протоколи обшуку Івана Липківського;

  • звернення з проханням про помилування до  НКВД УССР;

  • постанова військового прокурора про тримання під вартою Івана Липківського;

  • протоколи допиту Івана Липківського, Михайла Бойчука, Василя Седляра та інших;

  • вирок про засудження художника до розстрілу;

  • довідка про виконання вироку,

тощо. 

"Іван Липківський "зізнався" в усіх можливих злочинах: участі у націонал-фашистській організації, плануванні її членами індивідуального терору вищого радянського керівництва, зокрема Постишева і навіть у тому, що художники підтримували ідеї Гітлера, — розповідає науковий редактор Е-архіву Андрій Вулочин. — На одному з допитів до злочинів зараховується те, що один з учасників вигаданої організації був баптистом".

Серед очільників так званої націонал-фашистської організації Іван Липківський називав свого вчителя Михайла Бойчука. Той, мовляв, висловлювався про необхідність "відділити Україну від Росії такою стіною, щоб навіть аероплан її не перелетів...". Сам Михайло Бойчук на допиті зізнавався про великий вплив, що він мав на свого учня, і що нібито саме він прищепив Липківському націоналістичні погляди.

Попри велику кількість абсурдних звинувачень і зізнань художник все ж спробував написати звернення до НКВД з надією на розуміння: "Прошу дати мені можливість чесним трудом заслужити собі право участі в новому житті…". Однак 13 липня 1937 року митця розстріляли. 

Колекцію документів підготовлено та опубліковано за підтримки Українського культурного фонду.

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».