Єгипет відкрив перший завод археологічних копій на Близькому Сході

Міністр туризму та старожитностей Єгипту Халед Ель-Анані відкрив першу фабрику археологічних копій у країні та на Близькому Сході.

Фабрика, яка розташована в місті Обур на сході Каїру, була створена у співпраці з компанією "Скарби Єгипту для археологічних моделей", повідомляє Центр дослідження Африки.

 

Міністр описав відкриття заводу як важливий крок, який потрібно було зробити, і висловив свою гордість і велике щастя за завершення цього амбіційного та успішного проекту.

Ель-Анані зазначив, що будівельні роботи над проектом розпочались близько 18 місяців тому і мають на меті йти в ногу з вимогами місцевого та світового ринку у виробництві археологічних моделей.

Репліки, які будуть виготовлені єгипетськими художниками та спеціалістами з великим досвідом та компетенцією, будуть виготовлені на найвищому рівні та з використанням видатних технічних знань.

Міністр заявив, що проект не є комерційним, а має на меті познайомити єгипетську промисловість зі світом. Він також спрямований на сприяння захисту єгипетської культурної спадщини та прав інтелектуальної власності на старовини країни.

Він додав, що це відбувається в рамках роботи над державною стратегією сталого розвитку та посилення використання багатих давньою цивілізацією Єгипту та археологічної спадщини.

Це відбуватиметься таким чином, щоб відповідати туристським та економічним потребам Єгипту, з позитивною та унікальною культурною віддачею та єгипетською ідентичністю.

Ель-Анані сказав, що виготовлення таких копій в Єгипті відбувається у відповідь на запити туристів, які часто купують такі предмети, як сувеніри Репліки єгипетського виробництва стануть цінними сувенірами з єгипетським державним штампом, який єгиптяни за кордоном можуть подарувати за межами країни.

Він додав, що ці копії будуть доступні для різних готелів та туристичних базарів за спеціальними цінами, і що фабрика може виготовляти для музеїв у всьому світі завдяки ефективності роботи єгипетської робочої сили.

Ель-Анані повідомив, що перша офіційна торгова точка цих репродукцій буде відкрита в Національному музеї єгипетської цивілізації 4 квітня після офіційного відкриття музею.

Словацьке національне питання та чехословацький військовий рух в Україні у 1914-1918 роках

Словаки – давні сусіди українців. Поміж Україною та Словацькою Республікою існує спільний кордон – 97 км. Водночас, про словацьку історію та культуру в Україні мало хто знає. У більшості літератури, яка виходила на території Російської імперії, словаки вважались частиною чеського народу, який мешкає в Угорському королівстві Австро-Угорської монархії. У статистичних даних про населення України, зібраних на межі ХІХ – ХХ століть, відображена змішана інформація про чехів та словаків

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».