IN MEMORIAM: помер помер 95-літній ветеран УПА Теодор Дячун

У Білій Церкві на 95-му році життя помер ветеран УПА, керівник Білоцерківської станиці братства ОУН-УПА ім. Василя Якуб'яка Київського крайового братства ОУН-УПА Теодор Дячун

Про це на своїй сторінці у facebook повідомив Вадим Кошель, колишній секретар Білоцерківської міськради. 
"Після важкої хвороби помер Дячун Теодор Григорович -  легендарний боєць Української Повстанської Армії, почесний громадянин м. Біла Церква" - написав Кошель. 
 
Теодор Дячун народився 20 березня 1927-го року у селі Стегниківці на Тернопільщині. Батько Григорій Дячун був секретарем "Просвіти" й головою об'єднання селян "Сільський господар". Мама Євдокія — активісткою "Союзу Українок". 
Закінчив сім класів школи. У 14 років у 1941 році пішов у підпілля, після того як побачив трупи 1,2 тисячі в'язнів Тернопільської тюрми, яких розстріляло НКВС, серед них було двоє дядьків  Теодора Дячуна — Гнат і Іван. Півроку проходив юнацький вишкіл ОУН-УПА. 
З 1943 року Теодор Дячун воював станичним у лавах УПА – очолював групу зі здобування набоїв і провіанту. 1949-го арештований і засуджений до розстрілу, однак згодом вирок змінили – упівцю присудили 25 років і 1950-го вислали на каторгу в Казахстан. Між арештом і висилкою – допити в каґебістів, які ламали воякові пальці й ребра. Совєцькі спецслужбісти прозвали Теодора "Диким".
Після смерті Сталіна звільнений, жив в Джезказгані. Довго працював на шахті, будучи водночас змушений щотижня відмічатися у міліційному відділку. З 1980-х – мешканець Білої Церкви.
Із настанням незалежності провадив активну громадську та політичну діяльність. 
31 серпня 2017 року Білоцерківська міська рада визнала Теодора Дячуна Почесним громадянином Білої Церкви.
Під час Революції Гідності, Теодор Григорович регулярно чергував на Майдані. Неодноразово їздив на східний фронт підтримати вояків батальйону "Київська Русь". 
Був нагорожений: 
  • Орденом "За заслуги" III ст. (26 листопада 2005) — за вагомий особистий внесок у національне та державне відродження України, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і незалежності, активну громадську діяльність.
  • Відзнакою Президента України — Хрест Івана Мазепи (24 серпня 2017) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм.
  • Годинником від Голови Верховної Ради України.
  • Відзнакою "За заслуги перед Київщиною" Київської обласної ради (вересень 2016).

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.

Сталінська "боротьба з бандитизмом". Раунд перший: 1944

Нищівної поразки в бою з бригадою УПА-Північ "Помста Базару" зазнав підрозділ 1-го батальйону 220-го прикордонного полку НКВД. Підрозділ був оточений, розчленований на кілька груп і майже в повному складі знищений. Бій стався в річницю страти ЧК учасників Другого зимового походу Армії УНР у 1921 році під с. Базар. Так бригада УПА символічно відплатила чекістам за смерть українських вояків.

Український патріот й авантюрист Джейкоб Макогін – князь Леон Богун Мазепа Розумовський

Він видавав себе за відставного полковника Корпусу морської піхоти США і нащадка українського гетьмана Кирила Розумовського, купував вілли і квартири в Італії та Швейцарії, на власному автомобілі разом із ефектною і заможною дружиною-американкою об’їздив пів Європи, багато жертвував на підтримку українського національно-визвольного руху і привернення уваги в світі до українського питання. При цьому культивував ореол загадковості і таємничості навколо своєї персони серед оточення, через що його нерідко вважали чи то американським, чи то англійським, чи якимось іншим шпигуном.

Харківська епопея Павла Шандрука

Постать українського військового, генерал-хорунжого армії УНР Павла Шандрука доволі відома. Герой Української революції та вересневої кампанії 1939 року. Генерал-полковник в еміграції та командувач Української Національної Армії. У 1965 році польський еміграційний уряд нагородив Шандрука вищим військовим відзначенням – срібним орденом "Віртуті Мілітарі". Перелік звитяг цієї непересічної постаті можна ще довго продовжувати. Та чи все нам відомо про його ранню біографію? У пропонованому Вам матеріалі розповідається про харківський період та службу в поліції, ймовірно, того самого Павла Шандрука.