У Національному музеї історії України відкрилася виставка, присвячена Євгенові Коновальцю

14 червня у Національному музеї історії України (МІСТ) відкрилася Виставка «Щиро Ваш. Євген Коновалець» . Вона присвячена 130-й річниці з дня народження однієї з найвизначніших і водночас найзагадковіших постатей в історії України XX ст.

Про це повідомляється на сторінці Музею у Фейсбук.

 

Командир Корпусу Січових Стрільців – найбоєздатнішого підрозділу Армії УНР, командант Української Військової Організації, голова Організації Українських Націоналістів Євген Коновалець прожив роки, сповнені боротьби, небезпек, ризику і таємниць.

Виставка знайомить відвідувачів із матеріалами фондових зібрань Національного музею історії України та Фундації імені Олега Ольжича. Це документи та особисті речі Євгена Коновальця: рукописи його творів, речі із родинного архіву, листи батьків до Євгена Коновальця, паспорт, виданий йому незалежною Литвою та багато іншого.

Також на виставці експоновано артефакти, пов'язані зі здійсненим спецгрупою НКВД терористичним актом, жертвою якого став Євген Коновалець.

Це, зокрема, адресована йому телеграма терориста Павла Судоплатова, який діяв під псевдо "Валюх", годинник, який був на руці лідера ОУН у час його загибелі, ручка та портсигар Євгена Коновальця, його посмертна маска, документи та світлини, пов'язані із похороном лідера ОУН у травні 1938 року в Роттердамі (Нідерланди).

Відвідувачі зацікавилися розробленою Миколою Сціборським схемою організаційної структури ОУН, фалеристикою, рідкісними світлинами, унікальною добіркою часописів, що висвітлювали деталі вбивства Коновальця.

Відкриваючи виставку, заступник генерального директора з наукової та фондової роботи Національного музею історії України Богдан Патриляк зауважив, що постать Євгена Коновальця поєднує братні народи – український та литовський.

"Уже тоді представники політичної еліти двох народів усвідомлювали, що треба спільними силами вести боротьбу за свою незалежність", - підкреслив пан Богдан.

Куратор виставки Олександр Кучерук, завідувач відділу Національного музею історії України "Музей Української Революції 1917–1921 років", провів для гостей виставки екскурсію. Окремо розповів про найцікавіші експонати.  

"Ця виставка особлива тим, що на ній ми представляємо лише оригінальні речі. Копій тут немає. Більшість з цих предметів широка аудиторія ніколи раніше не бачила. Про деякі з них до недавнього часу не знали навіть дослідники",– наголосив О. Кучерук.


Виставка триватиме до 14 жовтня 2021 року.


Більше фото за посиланням.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.