Прецедент Коновальця

Уявити історію України ХХ століття без Євгена Коновальця важко. Адже його роль у розвитку визвольного руху, який через понад півстоліття після його смерті все ж досяг своєї мети, була, без сумніву, визначальною.

 

"Історична правда" публікує цей текст із люб'язного дозволу автора, що раніше був опублікований у виданні ТСН.


Уродженець Львова, він прийшов до столиці у вересні 1917 року після російського полону, куди потрапив як вояк австрійської армії. В той час Українська Революція дала Євгену Коновальцю можливість, якою він скористався вповні: стати особливим серед сотень тисяч активістів українського визвольного руху.

У Києві Коновалець – творець і командир однієї з найбоєздатніших частин армії Української Народної Республіки. Попри тогочасні переконання про непотрібність військових сил, він формував армію. Попри посилення анархії – наводив сувору військову дисципліну.

Січові стрільці та їх 27-літній командир відігравали вирішальну роль в критичних ситуаціях чи то під час січневого більшовицького заколоту в Києві у 1918-му, чи в бою під Мотовилівкою, але Коновалець не використовує здобутий авторитет у політичних суперечках.

Він – вояк, здатний чітко і професійно виконувати накази, зі зброєю в руках відстоювати незалежність. Але в той час ні він, ні інші військовики не змогли повністю реалізували себе – українська державність впала саме через політичні міжусобиці.

 
Січові старшини в авто. Зліва направо: Євген Коновалець, Таїсія Юрієва, Іван Юріїв, Петро Пасіка, Михайло Матчак та невідомий. Станція Шепетівка, нині Хмельницької обл., жовтень 1919 року

Поразка 1921 року для багатьох українських політиків стала шоком, який вони так і не зуміли подолати, перетворившись на еміграційних діячів, відірваних від українських реалій та залежних від іноземної підтримки. Для Коновальця поразка, навпаки, стала поштовхом.

У 30 років він очолив підпільну Українську Військову Організацію, яка під гаслом "війна не закінчилася" продовжила боротьбу. Поява УВО засвідчила: рух за незалежність вийшов на новий етап свого розвитку, подолав кризу поразки.

Імовірність того, що без активної діяльності Євгена Коновальця український визвольний рух і далі живився б спогадами про героїчне минуле та був би нездатним відповідати на виклики сучасності, дуже висока. Адже політична еліта, яка мобілізувала й повела за собою українців, завела їх у нікуди, змарнувавши найбільш придатний для успіху момент.

Уперше за кілька століть українці отримали шанс на реалізацію своїх державних амбіцій і втратили його, попри те, що їхні сусіди і брати по поневоленню (поляки, фіни, чехи, народи Прибалтики) реалізували цей шанс сповна.

Зібрати сили для продовження боротьби, задати нові цілі та новий формат стало завданням тих, хто відважився перехопити ініціативу в керівництві визвольного руху. І зробити це слід було в умовах цілковитого розчарування суспільства та відсутності нескомпрометованих лідерів. Євген Коновалець упорався з цим завданням.

У 38 років його авторитет і вміла організаційна робота стали запорукою створення Організації Українських Націоналістів. Започаткована в 1929 році ОУН, яка об'єднала галичан і наддніпрянців, безперечно – найуспішніший політичний проект українців ХХ століття, що кардинально змінив нашу історію. Тому вбивство чекістами Євгена Коновальця у 1938 році стало болючою втратою, але вже не змогло змінити перебігу цієї історії.

 
Зліва направо: Григорій Каленик-Лисюк, Євген Коновалець, Іван Рудаков, Микола Сціборський. Париж, 1929 рік 
Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху

Євген Коновалець став лідером у найважчий для будь-якого руху чи структури перехідний період, коли треба змінити звичні, але вже неефективні методи діяльності на нові, невідомі, результативність яких також ще під питанням. Коли треба поступово усунути від керма руху своїх братів по зброї, аби передати його молодим.

Полковник блискуче виконав свою місію – підпільна боротьба не лише забезпечила збереженість українського визвольного руху, а й стала основою для переформатування у масштабне повстанське змагання років Другої світової війни.

Юні Роман Шухевич, Степан Бандера та інші, які перейшли через УВО в 1920-ті, незабаром стали лідерами наступного етапу боротьби. Засади, які Коновалець заклав ще на початку 1920-х, були основою розвитку українського визвольного руху впродовж понад тридцяти років.

І навіть коли наприкінці 1950-х етап збройної підпільної боротьби, започаткований Коновальцем, вичерпався, це не поставило крапку.

Протистояння набуло інших форм: спершу інтелектуального руху опору 1950-х – 1980-х років, згодом – масового національно-демократичного руху кінця 1980-х – початку 1990-х. Адже на той момент уже був історичний прецедент переформатування в нових умовах, прецедент Євгена Коновальця.

Роман Маленков: Забуті та проігноровані

Великих українців проігнорували при перейменуванні київських вулиць. Нинішнє перейменування показало, що ми зуміли зруйнувати російські маркери (хоч і не всі), але показали тотальне невміння створювати свої. «Так, не всі діячі вшановані, але, від нині вшанована вся історія України та Києва в міських назвах» пише Олександр Алфьоров. Вся історія України та Києва без… Без кого? Про кого забули? Кого проігнорували?

Софія Грачова: Русскій мір, що лізе через вікно

Що важливіше при оцінці діяльності певного історичного діяча, як от Владімір Даль? Його заслуги у кодифікації великоруської національної культури? Вплив його твору, або ж авторитету його імені, на антиєврейське насильство? Участь у колоніальних війнах та відзнака від імператорі Ніколая І? Вирішуйте самі, але подумайте, який стосунок це все має до сучасного українського бачення історії та публічного простору

: Відкритий лист фахових істориків щодо присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Олександрівні Стасюк

6 червня 2022 року Міністерство освіти і науки України затвердило рішення про присудження наукового ступеня доктора історичних наук Олесі Стасюк. Цим рішенням МОН легалізувало відверто академічно недоброчесну працю, а також кричуще порушило низку законодавчих актів та нормативних документів України. Найбільш обурливим є те, що МОН, попри закріплену у різних законодавчих актах процедуру, виключило із розгляду дисертаційного тексту О.О.Стасюк Експертну раду з історичних наук. Фахівців фактично позбавили слова. Це змусило істориків виступити із черговим Відкритим листом

Анатолій Хромов: Нищівний удар українських архівів по російській пропаганді

Маю риторичне запитання… Чи спроможні російські архіви ось так само виставити повні справи, описи та фонди з історії Голокосту? Тільки повністю, без купюр та обрізок, без ідеологічних анотацій? Ну що, "колеги"-"антинацисти", вам слабо?