Гетьманцев заявив, що УІНП вшановує нацистів. Дробович відповів: "нісенітниця"

Голова податкового комітету Верховної Ради Данило Гетманцев заявив, що оскільки влада намагається скоротити витрати на державний апарат, видатки на Український інститут національної пам'яті (УІНП) у новому держбюджеті збільшувати не потрібно. Одна з причин такого рішення — установа нібито причетна до вшанування нацизму.

Про це він сказав в етері програми "Мокрик По Живому" на hromadske.

 

Гетманцев каже, що щоб збільшити витрати на цю установу на 128%, потрібне обґрунтування. "Нам треба робити щось таке шалене з нашою національною пам'яттю, що треба так збільшувати апарат і його витрати?" — сказав політик.

Він заявив, що ця установа нібито брала "участь у вшануванні пам'яті нацистів". Каже, що факт служби в дивізії СС "Галичина" для нього є тавром для людини та свідченням того, що ця людина, що б вона не робила для незалежності України, паплюжить саму ідею незалежності.  

"Спроби віднайти давніх героїв, що відбувається в УІНП, які забруднені співпрацею з СС, є абсолютно неприйнятними — я проти цього категорично виступаю", — сказав політик.

На запитання журналіста, чи вважає Гетманцев свою обізнаність в історії достатньо, щоб робити такі висновки, той відповів: "Я громадянин, і маю право на оцінку".

"Мені б не хотілося, щоб ці гроші витрачалися на пам'ять есесівців", — резюмував Гетманцев. 

Але зазначив, що ліквідовувати інститут не потрібно: "Ми говоримо про те, що не треба забруднювати себе тим, що засуджує весь світ".

Голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович прокоментував заяву Гетьманцева: "Мене дивує і засмучує непрофесійність та маніпулятивність таких заяв. Людина серйозна, очолює комітет, наче мала б слідкувати за коректністю своїх слів, а розповідає про збільшення видатків на апарат Інституту. Це просто не відповідає дійсності.

Тобто депутат навіть не розібрався, а вже категорично виступає проти. Класика, як у тій радянській історії про критику романа Пастернака - "Не читал, но осуждаю". Насправді збільшення передбачено на капітальні видатки, а не на апарат.

Якщо бути конкретним, то на створення Архіву національної пам'яті, який має нарешті зробити доступною найбільшу у світі відкриту збірку документів комуністичного тоталітарного режиму. Більше тільки в Москві, але там все закрито і ще не скоро люди побачать правду з архівів. 

Депутат з іронічною посмішкою запитує про те, як же це Інститут збирається покращити національну пам'ять? Дуже просто можна покращити - дати людям нарешті вільний доступ до документів про злочини тоталітарних режимів, включно із нацистським, який на словах так критикує Данило Гетьманцев. Документи дуже освіжають пам'ять.

Від кривавих розводів на протоколах НКВД-шних допитів до розмитих сльозами чорнил на тисячах листів остарбайтерів, які так ніколи і не потрапили до адресатів після перлюстрації. Сподіваюся, що видатки Інституту не тільки збережуть, але в наступному році архів потрапить до президентської програми "Велике будівництво", бо це дійсно великий національний проєкт, який в майбутньому стане світовим центром совєтології та вивчення практики роботи тоталітарних спецслужб.

Що стосується закидів народного обранця щодо "вшанування героїв СС", то це взагалі нісенітниця. Ми не витратили жодної копійки на такі речі. Інститут категорично засуджує націонал-соціалістичний тоталітарний режим.

Не можуть викликати схвалення чи бути виправданими дії тих осіб і груп, які вчиняли злочини проти людяності під час Другої світової війни та були засуджені світовою спільнотою й рішенням Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі".

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка