В Івано-Франківську презентували повстанський архів

В Івано-Франківському обласному Музеї визвольної боротьби імені Степана Бандери презентували повстанський архів, який вдалося придбати з приватної колекції

Про це повідомляє Укрінформ.

Директор Музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук: "Наш музей отримав особистий архів, який належав уродженцю нашого краю Михайлу Дяченку, якого по підпіллі УПА більше знають як Марко Боєслав та Гомін. Левова частка цього архіву, який знаходився у бідоні, це – особисті записи Михайла Дяченка, що для нас є великою цінністю. Це 10 зошитів, частина з них – його твори, які досі не опубліковані і не відомі для широкого загалу. Якби ми не придбали цей архів, вони б потрапили до іншого приватного колекціонера і залишились недоступними для громади".

 

Для музею придбати архів допоміг небайдужий чоловік, який побажав залишитись не названим. Перемовини з колекціонером тривали близько двох місяців. Завершити їх, каже історик, допоміг мер Франківська Руслан Марцінків. Усі документи є у доброму стані, що дозволить науковцям провести дослідницьку роботу та оцифрувати їх.

"Ця колекція нараховує 215 різноманітних позицій. За тим, що останні брошури датуються 1950-м роком, ми припускаємо, що цей архів був законсервований у металевому бідоні в цей час і зберігався у приватних руках", - додав Коретчук.

"Ми вже домовились про кілька видань за підсумками роботи саме з цієї колекції. Якщо деякі речі дослідникам відомі, то деякі будуть опубліковані вперше. Так ми будемо повертати їх громаді", - запевнив Івано-Франківський міський голова Руслан Марцінків.

Окрім рукописів Марка Боєслава, в повстанському архіві є пропагандистські матеріали різних авторів, повстанський журнал "Чорний ліс", який редагував Боєслав, унікальні спогади командира радянських партизанів Вершигори, книги 1920-х, 30-х та 40-х років.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.