Одеський художній музей передали у держвласність

Рішенням депутатів Одеської обласної ради (43 голоси) Одеський художній музей передали до державної власності.

Про це повідомляє "Суспільне".

 

Музей, підпорядкований облраді, перейде під управління Міністерства культури.

За словами депутатів, націоналізація музею стала першим кроком до його передачі держвідомству. Таке рішення, на думку обласних депутатів, допоможе розвитку музею та збільшить заробітну плату його працівників.

Одеський художній музей розташований у палаці Потоцьких. Він був збудований у 1820-х роках. В 1888 році палац купив колекціонер і меценат Григорій Маразлі, а через чотири роки передав його місту для створення в ньому музею мистецтв. Музей відкрили у палаці в 1899 році.

«Зараз формується "жива пам’ять"», - Роза Тапанова

Інтерв’ю з генеральною директоркою Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» Розою Тапановою для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.