Дослідники презентували віртуальна виставку “Депортації. Візуальна пам’ять”

Це перша спроба упорядкувати та критично проаналізувати фотографічний спадок людей, яких радянська влада депортувала з Західної України до Сибіру, Далекого Сходу та Середньої Азії упродовж 1944-1953 років. Більшість з депортованих були членами сімей вояків УПА та учасників підпілля ОУН: батьки, дружини, діти.

Як повідомила "Історичній правді" команда ГО "Після тиші" виставка доступна у мережі. Її створила громадська організація за підтримки Фонду ім. Гайнріха Бьолля, Бюро Київ — Україна.

 

До виставки увійшли 58 фотографій з 19 приватних архівів людей, які пережили масові депортації, або їхніх нащадків. Примусова праця на лісоповалах та вугільних шахтах, життя у бараках, дитинство в тайзі, намагання зберегти свою культуру – світлини демонструють різні аспекти режимного повсякдення тих кого примусово позбавили рідного дому.

Команда ГО "Після тиші" упродовж року оцифрувала тисячі фотографій та записала сімейні історії у трьох регіонах: на Львівщині, Івано-Франківщині й Рівненщині. Для їхнього опрацювання залучила експертів та експерток у сферах історії та культурної антропології.

Виставка "Депортації. Візуальна пам'ять" – це початок подальших досліджень візуальної спадщини радянського періоду та досвіду примусових міграцій у минулому та сучасному.


Якщо ви маєте фотографії з депортації і пов'язані з ними історії - напишіть команді ГО "Після тиші" за електронною адресою – aftersilencengo@gmail.com або на сторінці у Фейсбуку

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.