Вінницькі історики звернулись до містян з приводу деколонізації

"У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії"

 

Публічне звернення істориків до мешканців Вінницької міської територіальної громади

Повномасштабне воєнне вторгнення росії на суверенну територію України спонукає нас усіх визнати важливі життєві реалії, на які ми вперто і наївно закривали очі протягом довгих років.

Нарешті усім громадянам України стало зрозуміло, що росіяни ніколи не були для нас братами. Наша "спільна історія" є нічим іншим, як багатовіковим жорстоким нищенням і системним приниженням української ідентичності московським колонізатором.

Наше багаторічне сприйняття російського внеску у світову культуру і цивілізацію було перебільшеним.

Наївно вважати, що теперішня війна – результат політичної волі лише одного кремлівського воєнного злочинця Владіміра Путіна. Ця мерзенна війна активно чи за мовчазною згодою схвалена більшістю російського суспільства, вихованого на "великій російській культурі", яка насправді є імперською та шовіністичною за своєю суттю.

Сьогодні слід інакше дивитися не тільки на глобальні стосунки між нашими народами, але й на деталі локальної історії та локальної пам'яті.

Переконані, що наш моральний обов'язок вимагає глибокого переосмислення вінницького громадського світогляду і культурного ландшафту. Насамперед, йдеться про деколонізацію наших вулиць, місць пам'яті та історичних наративів.

У Вінниці не повинно бути вулиць Московської, Алєксандра Нєвського, Стєпана Разіна, Алєксандра Суворова, Валєнтіни Тєрєшкової, як і низки інших топонімів та пам'ятників, які закріплюють у свідомості колоніальне минуле і домінування російської мови, російської культури та російської версії нашої історії.

Натомість у місті мають бути гідно вшановані українські Герої минувшини та сьогодення.

Розуміємо, що війна триває, і такі питання можуть вважатись нині неактуальними. Але просто змовчати ми не маємо права! Багатоголова кремлівська гідра, ховаючись за щитом гуманізму і всепрощення, лише чекатиме на черговий шанс відродитись.

Будь-який компроміс нині означатиме лише новий зворотній відлік приходу "русскава міра" на наші вулиці і у наші домівки згодом.

У Вінниці вже є суголосні ініціативи, тож запрошуємо вінничан об'єднати зусилля з комплексної деколонізації міського простору.

Просимо надсилати ваші ідеї та пропозиції на електронну адресу 1363vn@gmail.com для їх подальшого опрацювання та винесення на розгляд Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки при Вінницькому міському голові.

Слава Україні!

Історики – члени Ради з питань історії, культурної спадщини та топоніміки міста Вінниці:

Катерина Висоцька, заслужений працівник культури України

Богдан Галайко, кандидат історичних наук

Сергій Калитко, кандидат історичних наук, доцент

Тетяна Кароєва, доктор історичних наук, професор

Ольга Коляструк, доктор історичних наук, професор

Павло Кравченко, кандидат історичних наук, доцент

Юрій Легун, доктор історичних наук, професор

Олександр Федоришен, відповідальний секретар Ради

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.