Анатомія письмової документації УПА: вийшла нова монографія

Що таке "грипс" або "штафета"? Чим відрізняються повстанські накази від звітів, а "акти большевицького терору" — від протоколів допитів? Як у націоналістичному підпіллі шифрували документи, і як радянські спецслужби займалися їх підробкою? Це лише деякі питання з тих, на які можна знайти відповідь у свіжій науковій монографії кандидата історичних наук Володимира Ковальчука.

Про вихід друком своєї праці "Історичній правді" повідомив автор.

Її повна назва: "Письмові документи Української повстанської армії та збройного підпілля Організації українських націоналістів-бандерівців (1943-1954 рр.): особливості продукування, класифікація, інформаційний потенціал". Книжка обсягом 560 сторінок складається зі вступу, п'яти розділів, висновків й географічно-іменного покажчика.

У ній дослідник запропонував власну класифікацію письмових документів УПА та післявоєнного збройного підпілля. Автор оглянув небагату історіографію з теми, специфіку первісного та вже актуалізованого масивів документації, перебіг виявлення повстанських "архівів", уже здійснені спроби їхнього опрацювання та безповоротні втрати джерел.

Також історик проаналізував джерельну цінність і ступінь автентичності виявлених документів. Зокрема, читачі дізнаються, у чому відмінності між оригіналами, чернетками й копіями; яким чином співробітники радянських спецслужб використовували документи УПА у своїй оперативній роботі, цитували їх, і з яких причин спотворювали їх зміст (одна з них — погане знання української мови).

Володимир Ковальчук застановляється й над тим, як в МГБ підробляли та легендували документи українського повстанського руху.

"Цікавий приклад підробленого НКВД документа, — розповідає історик— лист, якого нібито Головний провід ОУН влітку 1945-го "написав" до письменника Максима Рильського. Певно, у тому підробленому листі було щось таке, щоб викликати бажання у членів місцевого оунівського підпілля вчинити замах на Рильського. Документ завербована чекістами кур'єрка Калуженко передала для очільника підпілля ОУН на Волині. Микола Козак ("Чупринко") в зміст листа не повірив і переслідування Максима Рильського не ініціював".

Четвертий розділ присвячений "мікросвіту" документів. Зокрема, там досліджено стилістику й фразеологію джерел, присутність у текстах діалектизмів й іншомовних запозичень. Визначено, яким чином різні частини документів зашифровувалися, позначалися цифронімами та криптонімами, скорочувалися, замінювалися на "езопову мову", як застосовувал тайнопис.

У останньому, п'ятому розділі дослідник на конкретних прикладах "демонструє" значущість інформаційного потенціалу документальних комплексів УПА й післявоєнного збройного підпілля, типові теми, які повстанці "обговорювали" під час епістолярного діалогу. А ще з монографії можна дізнатися, чому письмові документи є потужним джерелом біографічної інформації про визначних діячів українського визвольного руху.

Автор книги обіцяє, що незабаром вона з'явиться у вільному доступі в мережі інтернет. Поки з її фрагментами можна ознайомитися на сайті Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського.