В естонському місті Нарва демонтували радянський танк

 

Нарва - місто в Естонії, у якому абсолютну більшість становлять етнічні росіяни. В період російської окупації місто було промарковано радянськими пам'ятниками, зокрема, танком.

З відновленням незалежності в Естонії відбулась декомунізація публічного простору. Однак, танк у Нарві та ще чимало пам'ятників радянської доби вистояли.

Після початку нової агресії РФ проти України, в естонському суспільстві знову постало питання про остаточне очищення Естонії від маркерів російської присутності.

Естонський уряд ухвалив рішення, що нарвський танк має бути демонтовано. Однак, міська влада виступила проти цього. Біля пам'ятника час від часу збирались росіяни, щоби висловити свій протест проти демонтажу.

16 серпня у Нарві почали демонтаж танка та решти радянських монументів. Біля пам'ятника було запроваджено комендантську годину та обмежено рух. Танк Т-34 зняли з постамента та доставили до Естонського військового музею у Віймсі.

Поліція повідомила, що затримала 9 осіб, які закликали до насильного опору демонтажу радянських пам'ятників. "Вони вже були нам знайомі, оскільки вдавалися до різних закликів і порушень. Вони не лише розміщували військову символіку, але й під час демонтажу пам'ятника активно закликали інших до насильницького спротиву. Один погрожував особі, причетній до перенесення пам'ятника. Зараз вони у відділку поліції", - повідомив керівник поліції Індрек Пюві. 

Ввечері на місці демонтованого пам'ятника зібралось кілька десятків осіб, однак, мітинг невдовзі завершився без ексцесів.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.