АНОНС: Музей історії міста Києва представить виставковий проєкт «Історія у склі»

З 21 квітня до 7 липня в Музеї історії міста Києва триватиме виставковий проєкт «Історія у склі». У сюжетах київського побуту презентують історію застосування скляної тари у фармацевтичній галузі, парфумерній справі, розливі рідин різного призначення.

Про це повідомляє Музейно-виставковий центр Музею історії міста Києва.

"Скло – міцний та водночас крихкий матеріал, а вироби з нього можуть бути як простими та буденними, так і справжніми шедеврами, витворами мистецтва. Без сумніву, майстерна та копітка робота кураторів і команди Музею дозволить крізь скло побачити невідомі фрагменти нашої історії", – сказала генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова.

Джерелом натхнення для створення виставки стала колекція скляного тарного посуду, фундатором якої є відомий київський археолог, кандидат історичних наук, завідувач науково-дослідного сектору археології Національного заповідника "Києво-Печерська лавра" Сергій Тараненко. Ця збірка була передана до фондів Музею історії міста Києва.

Тематичні розповіді збагачують унікальні зразки скляної тари та посуду, надані партнерами виставки (фармацевтичною компанією, найбільшим українським виробником напоїв і брендом крафтового пива), інтер'єри шинку, будуару, їдальні ХІХ ст. Колаборація з Аптекою-музеєм у Києві дозволила у просторі виставки розмістити реконструйовану в найменших деталях аптеку XVIII ст.

Одним із найдивовижніших експонатів організатори називають фрагмент скляного черевичка для розтягування шкіряного взуття. Особливе місце на виставці займають косметичні засоби та парфуми.

Кураторки виставки: Аліна Сушко та Ольга Друг.

Місце проведення: вул. Б. Хмельницького, 7, Музейно-виставковий центр  Музею історії міста Києва.

Графік роботи: середа–неділя із 12:00 до 19:00; понеділок-вівторок – вихідні. Каса працює з 12:00 до 18:30.

 

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.