На Полтавщині відкрили меморіальну дошку генерал-хорунжому Армії УНР Всеволоду Петріву

Про це повідомили у Полтавському офісі УІНП.

Меморіальну дошку Всеволоду Петріву встановили на фасаді будівлі виконкому Ромоданівської громади поруч із іншою, яка вшановує Петра Болбочана — командира 2-го Запорізького полку Армії УНР, теж учасника бою за Ромодан. 

"Всеволод Петрів заслуговує на добру пам'ять мешканців Ромоданівської громади, оскільки навесні 1918 року як організатор і командир полку імені Костя Гордієнка Армії УНР брав участь у військовій операції зі звільнення Полтавщини і зокрема залізничної станції Ромодан від російсько-більшовицьких загарбників. Ромоданівський бій — це одна зі знакових подій в історії Полтавщини періоду Української революції 1917-1921 рр. Тоді, навесні 1918 року, Запорізька дивізія Армії УНР визволила всю Полтавщину і загалом усе Лівобережжя від російсько-більшовицьких загарбників. Ромодан як залізничний пункт мав стратегічне значення для подальшого наступу українських військ", — зазначив представник УІНП в Полтавській області Олег Пустовгар. 

На честь Всеволода Петріва у Боярці встановили меморіальну дошку та увічнили у назвах вулиць Києва, Боярки, Житомира, а меморіальна дошка у Ромодані є першим місцем пам'яті видатному борцю за незалежність на Полтавщині.

Всеволод Петрів народився 2 січня 1883 року у Києві. У кінці 1917 року як начальник штабу 7-ї Туркестанської стрілецької дивізії перебував на Західному фронті. Петрів за одну добу організував із земляків-українців добровольчий полк імені Костя Гордієнка. Полк 17 січня 1918 року дістався Києва, де отаман Петрів на чолі полкової делегації зустрівся з головою Української Центральної Ради (УЦР) Михайлом Грушевським, секретарями військових і земельних справ УЦР.

Упродовж 19–22 січня гайдамаки Петріва вели стрілецькі дуелі з бойовиками заводу "Арсенал". Починаючи з вечора 21-го, вони діяли спільно з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командуванням Симона Петлюри. Вранці 22 січня спільними зусиллями оплот антиукраїнського заколоту "Арсенал" було здобуто штурмом. У липні 1919 року стає Військовим міністром УНР. На той момент Всеволоду виповнилося 36 років. У липні-листопаді 1919 року обіймав посаду військового міністра УНР в урядах Бориса Мартоса й Ісаака Мазепи. Згодом служив у Генеральному Штабі, отримав чин генерал-хорунжого Армії УНР (1920).

У 1921–1922-му був начальником Генерального штабу війська УНР, інтернованого до таборів Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини. На еміграції мешкав у Празі, Подєбрадах та Хусті: займався викладацькою і письменницькою діяльністю. З 1948 року — дійсний член Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, автор праць з військової історії. Всеволод Петрів удостоєний державних нагород Української Народної Республіки — Хреста Симона Петлюри, Воєнного хреста УНР. Помер 10 липня 1948 року. Похований у м. Аугсбург (Німеччина).