90 науковців долучилися до проєкту "Українська історія: глобальна ініціатива"

Презентація проєкту пройшла у Британському музеї 27 листопада.

Про це Суспільному Культура повідомила пресслужба проєкту.

90 науковців, зокрема Тімоті Снайдер, Сергій Плохій та Ярослав Грицак доєднаються до масштабної дослідницької ініціативи з вивчення глибинної історії України — проєкт називається "Українська історія: глобальна ініціатива".

Над ініціативою працюватимуть 50 українських та 40 міжнародних науковців. Вони розроблятимуть близько 70 тем, досліджуючи їхні зв'язки та взаємозалежність.

У межах трирічної програми історики проведуть десятки незалежних досліджень, які охоплюватимуть часи від передісторії українських земель до сьогодення.

Засновники проєкту зазначають, що будуть використовувати "інноваційні міждисциплінарні підходи, нові технології, шукатимуть нового емпіричного і концептуального осмислення".

"Досліджуватимуться такі теми, як початок розселення людства, поширення індоєвропейських мов, відносини між класичною Грецією та Чорноморським регіоном, Європа епохи вікінгів, стосунки між Візантією та Києвом, а також сучасні питання націєтворення та імперії", — йдеться в описі.

"Українська історія: глобальна ініціатива" — це благодійна організація, яка регулюватиметься Комісією з питань благодійності Англії та Вельсу. Проєктом керуватиме незалежна рада директорів. До її складу належать, зокрема, політик і дипломат Карл Більдт, історикиня й лавреатка Пулітцерівської премії Енн Епплбаум, митрополит-архієпископ Української католицької архиєпархії Філадельфії Борис Ґудзяк, поет та новеліст Сергій Жадан і засновник ініціативи та мільярдер Віктор Пінчук.

Тімоті Снайдер, професор історії Єльського університету, який розробляв академічну концепцію проєкту впродовж останніх трьох років, та є головою міжнародної академічної консультативної ради та членом ради директорів програми "Українська історія: глобальна ініціатива", зазначив:

"Ця ініціатива залучатиме фахівців із різних дисциплін з усього світу, які працюватимуть з використанням як традиційних методів, так і нових технологій, що допомагатиме нам досліджувати глибоке минуле. Україну тут слід розуміти в дуже широкому контексті, як її землі та народи, які заселяли їх від самого початку. (...) Україна — це територія, де наше стандартне уявлення про історію може бути переглянуте і збагачене".

"Переосмислення української історії у глобальному контексті може бути важливим для української перемоги, це шанс зробити світ кращим", – сказав Ярослав Грицак, співголова міжнародної академічної консультативної ради та професор історії Українського католицького університету.

 

Як звільняли Харків у серпні 1943-го

Німці атакували на світанку 29 серпня 1943-го позиції 69-ї армії. До вечора стало очевидно, що це відволікаючий маневр для забезпечення відступу військ із Харкова та його передмість. Вже до вечора цього дня, не зустрічаючи значного опору, були звільнені Люботин, Гіївка, Березове, Південний, Пісочин, Нова Баварія, станція Основа, Високий. Саме цей день і треба вважати датою визволення Харкова.

Українське державотворення літа 1941-го. Міфи та факти

Сам факт відновлення української влади після тривалої окупації мав суттєвий вплив на свідомість населення. Історик та дисидент, уродженець Волині Валентин Мороз згадував: "Перша половина мого життя була сформована двома прапорами під час проголошення української самостійності в 1941 році. Ці два українські прапори в рідному селі збереглися на ціле життя, давали вогонь витерпіти і перемогти".

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.