Державі передали архів президента УНР у екзилі Миколи Плав’юка

У Києві відбулася презентація нового надходження документів президента Української Народної Республіки в екзилі Миколи Плав'юка.

Про це повідомляє Державна архівна служба України.

Підготовка передавання архіву Миколи Плав'юка тривала близько року. Під час заходу був підписаний договір про співробітництво між Центральним державним архівним громадським об'єднанням України (ЦДАГОУ) та Фундацією імені Олега Ольжича, що, на переконання представників двох структур, стало важливим кроком у розвитку відносин між ними та сприятиме їхній співпраці в архівній, історичній і культурній сферах.

"За час президентства Микола Плав'юк створив понад 20 тисяч документів, найбільш важливі з них будуть передані до Центрального державного архіву громадських об'єднань України", – поінформував керівник ГО "Фундація імені Олега Ольжича" Олександр Кучерук.

Гості заходу мали унікальну можливість ознайомитися з оригіналами маловідомих документів Миколи Плав'юка, рідкісними світлинами, раритетними листами. Головними об'єктами презентації були щоденник Миколи Плав'юка, "Грамота про складання повноважень і припинення діяльності Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі", автографи Андрія Мельника, Михайла Воскобійника, Івана Самійленка, документи про вшанування пам'яті очільників ОУН Євгена Коновальця і Олега Штуля-Ждановича. 

"Сьогодні (24 січня – ред.) урочиста подія, пов'язана з тим, що громадська організація передає архівні документи на державне зберігання. Зі свого боку держава забезпечить гідні умови збереження, їх оцифрування з подальшим розміщенням на електронні ресурси з можливістю доступу до цих документів для громадськості", – зазначила директорка Центрального державного архіву громадських об'єднань Ольга Бажан.

Микола Плав'юк (1925–2012) – український політичний і громадський діяч в еміграції, співорганізатор Світового Конгресу Українців, Голова Організації Українських Націоналістів, останній президент Української Народної Республіки в екзилі. Саме він передав президентські клейноди УНР Леонідові Кравчуку, забезпечивши спадкоємність українського державотворення протягом ХХ століття.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.