У Києві закликають владу перейменувати вулицю Лаврську на честь гетьмана Івана Мазепи

У 2022 році кияни підтримали петицію про повернення вулиці Лаврській ім’я гетьмана Мазепи, але її досі не розглянула Комісія з питань перейменування.

Про це повідомляє Мережа захисту національних інтересів "А Н Т С".

В 2010 році на прохання голови російської православної церкви Владіміра Гундяєва напередодні його візиту до Києва депутати Київради перейменували частину вулиці Івана Мазепи на Лаврську. Оскільки візит Гундяєва був запланований на 20 липня 2010 року, "Партія регіонів" разом з блоком Черновецького незаконно протиснули рішення про перейменування всупереч Регламенту Київради та вимогам законодавства. 

У 2022 році кияни підтримали петицію Київської міської ради №11649 "Відновити справедливість — повернути вулиці Лаврській ім'я гетьмана Мазепи!". Однак станом на кінець 2024 року це питання досі не розглянуто Комісією з питань найменуваньКиївської міської ради.

Варто зазначити, що на території Києво-Печерської Лаври за гроші Івана Мазепи були відновлені Троїцька Надбрамна церква, Успенський собор, була збудована Церква Всіх Святих над Економічною брамою. Кам'яний мур Лаври був зведений коштом Івана Мазепи. На нинішній Площі Слави стояв колись збудований Мазепою Військовий Микільський собор, підірваний більшовиками в 1934 році.

 

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.