В Успенському соборі Києво-Печерської лаври представили відтворені хоругви війська князя Костянтина Острозького

Відтворені хоругви війська князя Костянтина Острозького стали головним символом Дня пам’яті битви під Оршею – «Орша 1514. Пліч-о-пліч перемагаємо».

Про це повідомляє УІНП.

"Минуло понад п'ять століть відтоді, як під Оршею Костянтин Острозький разом із литовцями, поляками, німцями та іншими союзниками розгромили московське військо, яке йшло поневолити наші землі й прагнуло вийти до європейських просторів. Ця перемога доводить нам назавжди: там, де наші народи єдині, там завжди сила, слава і перемога", – сказав Голова Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров. 

Хоругви відновив заслужений художник України, геральдист Олексій Руденко. Вони нагадали про те, що перемога можлива лише тоді, коли ми стоїмо пліч-о-пліч.

"Для нас було надважливо вшанувати визначну пам'ять про ту переможну битву, яка відбулася 511 років тому. Битву, на яку ми вийшли разом із союзниками. Зараз ми знову тримаємося пліч-о-пліч та віримо в перемогу. Саме тому цей день є таким символічним", – зазначила в. о. гендиректора заповідника Світлана Котляревська.

Символічність моменту підкреслила присутність сучасних воїнів з білоруського полку імені Кастуся Калиновського та 30-ї окремої механізованої бригади імені Князя Костянтина Острозького. 

8 вересня 1514 року обʼєднане литовсько-русько-польське військо, яке очолив князь Костянтин Острозький, перемогло Велике князівство Московське і на певний час призупинило московську експансію на захід. Битва під Оршею стала прикладом успішної співпраці народів, які попри релігійні, політичні та етнічні відмінності змогли обʼєднатись перед загрозою.

Організатори заходу: Національний заповідник "Києво-Печерська лавра", Український інститут національної памʼяті, Рух "Калиновці", Музей Шереметьєвих та ГО "Центр білоруських комунікацій".

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.