Фотоархів "Легіон Українських Січових Стрільців" відкрив доступ до нової колекції архівних фотографій

12 грудня на вебсторінці "Легіон Українських Січових Стрільців" відкривають доступ до нової колекції архівних фотографій — "Альбом Пресової кватири УСС. 1914, 1915, 1916" із фонду "Фотоматеріали" Львівського історичного музею.

Про це повідомив автор проєкту Василь Лопух.

Львівський історичний музей (ЛІМ) — один із найстаріших і найважливіших музеїв України. Його історія бере початок у 1893 році, коли було засновано Історичний музей міста Львова. У 1940 році його об'єднали з Національним музеєм імені короля Яна ІІІ (1908), створивши сучасний ЛІМ.

У збірках музею — понад 370 тисяч експонатів, серед яких чимало раритетів світового значення: рукописи та стародруки XII–XVII ст., графічні види Львова XVII–XVIII ст., зброя, меблі, фотографії, печатки, філателія, монети, старовинні ордени Європи й Азії.

Особливе місце серед фондів посідає Альбом світлин Пресової кватири Українських Січових Стрільців, виконаний стрілецьким світливцем, підхорунжим УСС Миколою Венгжином (Угрин-Безгрішним), датований 23.01.1916 р. Альбом надійшов до ЛІМ у 1981 році як дар Тадея Свірка.

Альбом містить:

• 100 сторінок у коричневій шкіряній палітурці з тисненням;

• картонні сторінки різних тонів (сірі, чорні, зелені, бежеві);

• 379 фотографій стрільців періоду Першої світової війни (1914–1916);

• автографи Тадея Свірка (власника) на першій і останній сторінках;

• автограф Миколи Венгжина та автора альбому, а також червоний прямокутний штамп на останній сторінці.

"Заохочуємо працівників музеїв, бібліотек, архівів, колекціонерів та нащадків усусусів створювати свої іменні Ґалереї з фотографіями Українських Січових Стрільців на нашій платформі. Висловлюю щиру подяку директорові ЛІМ п. Роману Чмелику та працівникам музею — Галині Скоропадовій, Петрові Слободяну та Тетяні Петрів — за співпрацю. Окрема подяка моєму товаришу Василю Вечореку за опрацювання цифрових копій і наповнення інформації на веб-сторінці "Леґіон Українських Січових Стрільців"", - зазначив автор проєкту Василь Лопух.

 

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.