"Дома лишила діти, а сама вступила в ряди УСС"

Павлина Михайлишин

Українська мати, яка стала першою жінкою-штурмовиком та командиром диверсійно-розвідувальної групи в нашій новітній історії. І була найстаршою, з-поміж тих перших воячок, які ходили на штурми в складі бойових підрозділів УСС.

Вдова, яка залишила дітей і пішла боротись за самостійну Україну – Павлина Михайлишин. Із села Ганачів Перемишлянського повіту, тепер – це село Ганачівка на Львівщині.

До війни Павлина готувалась. А коли прийшов час – одна із небагатьох, хто тренувались у жіночій четі товариства "Січові Стірльці", пішла добровільно до Українського Легіону в складі австро-угорської армії. Спершу, разом із подругами, завідувала стрілецькою кухнею у Львові, де готувала їсти добровольцям.

Перебазувалась разом із Легіоном до Стрия, де її зустрів Микола Угрин-Безгрішний та згадав опісля в своїй історії УСС: "Біля кухні привитали мене дуже радісно львівські січовички. Дуже дбала про мене й догоджувала всякими кухонними ласощами стрілиця Михайлишин".

Бойова посестра Ганна Дмитерко (у заміжжі – Ратич), яку висадили із потяга УСС при переміщенні стрілецтва до Закарпаття на початку вересня 1914 року, була обурена що дівчат не приймали до відроджуваного українського війська. Опісля вона виявила, що Павлині вдалось уникнути відрахування, бо працювала на кухні. "В такій формі можна було залишитись при УСС і дальше мандрувати. Мене дуже вразило це наставлення до нас".

У подальшому Михайлишин швидко перейшла із статусу волонтерки на кухні до бойового підрозділу. Здобула перший сержантський ступінь. Після боїв УСС в Карпатах взимку 1914-1915 років Вістник Союзу Визволення України вже гордо публікував світлину із підписом: "Вістун Павла Михайлишин, Український січовий стрілець-жінка". А невдовзі представив громадянству окрему публікацію:

"Павлина Михайлишин — се старша вдовиця зі Львова. Про її незвичайну діяльність говорить дуже вимовно факт, що дома лишила діти, а сама вступила в ряди УСС. Служить у куріні (батальйоні – Ю.Ю.) Дідушка, в сотні Левицького і має рангу старшої десятниці. Нераз уже відзначила ся як знаменита провідниця патруль (диверсійно-розвідувальних груп. – Ю.Ю.). Часто бродячи в снігах по пояс, доказувала геройських чинів і виконувала як найдокладніші прикази команди".

Тяжко було виконувати бойові завдання, але не зважала на умови – ходила в розвідку і брала полонених. "В часі тяжкої служби відморозила собі в снігах серед тріскучого морозу ноги. Одначе тільки на короткий час опустила ряди товаришів-борців, аби вилічити ся. Прийшовши до здоровля, вернула назад до сотні. При одній нагоді як провідниця патрулі полонила декількох Москалів".

На світлині від січня 1916 року, яку зробив у розташування коша УСС в Свистільниках Микола Угрин, Михайлишин читає пресу. Видно поштівку із зображенням Шевченка. А також – обручку, яку продовжувала носити й після смерті чоловіка.

Під час боїв на Лисоні у вересні 1916 року уникла полону. Здобула найвище можливий, без вищої освіти, ступінь в УСС – старшої десятиниці (приблизний аналог у Збройних Силах України: штаб-сержант).

Останнє, що знаємо про Павлину – дві світлини із весни 1917 року в селі Пісочна, що біля міста Миколаїв над Дністром. Одне фото – з крісом за плечем та бойовою медаллю за хоробрість, друге – з бойовою посестрою Павлиною Рис. Того року Павлині Михайлишин виповнилось 40 років, із яких три провела на фронті.